Насильство та злочинність у Центральній Америці: у пошуках причин катастрофи

Латинська Америка вважається одним із найнебезпечніших регіонів у світі за рівнем злочинності та гоміциду. Водночас найбільша концентрація криміналітету спостерігається навіть не в Колумбії, де десятиліттями триває громадянська війна, чи Венесуелі, що знаходиться в стані економічної і політичної розрухи, а у трьох невеликих країнах: Гватемалі, Гондурасі та Ель-Сальвадорі, які об’єднують у так званий «центральноамериканський північний трикутник». Але чому рівень злочинності саме в цих державах значно вищий, ніж у сусідів? Які чинники вплинули на формування такої ситуації і як це впливає на загальний розвиток країн? Відповіді шукайте в новому матеріалі ADASTRA.

Доволі міцним стереотипом щодо Латинської Америки є те, що найбільш небезпечними країнами в цьому регіоні є Мексика та Колумбія. Можливо, у певні проміжки часу так і було, але протягом останніх двох десятиліть стабільними лідерами в цьому сумному рейтингу є саме центральноамериканські держави. Причому на регіональному рівні між ними також існують суттєві відмінності. Так, найгірша ситуація спостерігається у вищезгаданих Гватемалі, Гондурасі та Ель-Сальвадорі. Натомість у Панамі, Коста-Ріці й Нікарагуа рівень злочинності значно нижчий. Тож спочатку погляньмо, наскільки глибоким є розрив між цими групами країн, і чи настільки зараз усе погано в центральноамериканському північному трикутнику.

Актуальний стан справ у ЦА

Одним з основних критеріїв для оцінювання рівня злочинності в певній державі є кількість вбивств на 100 тис. населення. За результатами 2021 р. для Центральної Америки ситуація виглядає різношерстно. Найгірший показник спостерігається в Гондурасі – 38,6 осіб. За ним ідуть Ель-Сальвадор (17,6), Гватемала (16,6), Панама (12,8), Коста-Ріка (11,5) та Нікарагуа (5,7 – трохи більше, ніж у Латвії і менше, ніж в Україні).

Країни Латинської Америки за рівнем вбивств на 100 000 населення. 2021 р. DW

Із семи держав регіону ЦА 2 перебувають у п’ятірці за рівнем вбивств на 100 тис. населення у всій Латинській Америці, однак водночас решта має доволі непогані показники. Та справжня панорама регіону відкривається при дослідженні цього питання в ретроспективі.

Ще 2 роки тому, у 2019 р., рейтинг країн за рівнем вбивств у Центральній Америці виглядав так: Гондурас (44,5), Ель-Сальвадор (35,8), Гватемала (21,5), Коста-Ріка та Панама (11,1 обидві) і Нікарагуа (10,7). За таких умов уже 3 держави з регіону перебували в першій п’ятірці всієї Латинської Америки.

Країни Латинської Америки за рівнем вбивств на 100 тис. населення. 2019 р. Infosegura

Чи сильно відрізнялася ситуація 12 років тому у 2010 р.? Цифри говорять самі за себе: Гондурас (77,5), Ель-Сальвадор (64,4), Гватемала (41,8), Панама (20,7), Нікарагуа (13,3), Коста-Ріка (11,6). Знову можна зауважити, що 4 центральноамериканські країни увійшли до п’ятірки найбільш небезпечних на континенті.

Країни Латинської Америки за кількістю вбивств на 100 тис. населення. 2010 р. Infosegura

А як щодо 2000 р.? Ситуація доволі схожа на 2010 р.: Ель-Сальвадор (60,3), Гондурас (48,3), Гватемала (25), Нікарагуа (9,4), Панама (1,2!), Коста-Ріка (10,5). Дві центральноамериканські країни в п’ятірці.

Чи корелюється ця ситуація з іншими показниками, які свідчать про загальний рівень злочинності, наприклад кількості вироблених наркотичних речовин чи зґвалтувань? Парадоксальним виглядає те, що як за кількістю виробництва, так і за рівнем споживання наркотиків будь-якого типу, країни ЦА перебувають в аутсайдерах Латиноамериканського регіону. Водночас упродовж 2010-х рр. виробництво психотропних речовин у цій частині світу стабільно зростало. Так, обсяги виробництва чистого кокаїну збільшились удвічі: з приблизно 800 тонн у 2013 р. до 1600 тонн у 2019 р.

Читайте також: Рай для наркоторговців: як Океанія страждає від «білого золота»

Якщо ж говорити про інші показники злочинності, то у випадку з Центральною Америкою вони практично недоступні, на що часто скаржаться представники ООН та інших міжнародних організацій. Статистика з багатьох параметрів не ведеться, або ведеться частково. Часто відомості просто приховуються й перекручуються. Тож фактично єдиним індикатором рівня злочинності, який є в наявності дослідників, постає саме рівень вбивств.

Які тенденції демонструє огляд цієї статистики? По-перше, загальний тренд на зниження рівня вбивств у Латинській Америці. Навіть у країнах із найгіршою ситуацією цей показник значно знизився з 2000 до 2021 рр., подекуди майже вдвічі. По-друге, Ель-Сальвадор та Гондурас стабільно змагалися між собою за «першість» за рівнем вбивств не лише в Центральній, а інколи й у всій Латинській Америці впродовж останніх 20 років. За ними йдуть Беліз і Гватемала, які пережили сплеск рівня вбивств у 2010-х рр., але які поступово знижують рівень криміналу. Замикають цю статистику Панама, Коста-Ріка й Нікарагуа, які протягом 2000-2021 рр. мали приблизно одні й ті ж самі показники на рівні 9-12 вбивств на 100 тис. населення.

Якщо ж поглянути на регіональну картину ширше, то вийде так, що першість за рівнем вбивств у ЛА дійсно належала центральноамериканським країнам. У «топ-5» континенту подекуди входили Колумбія, Венесуела, Ямайка, але вони не перебували в ньому постійно та системно. Окремим феноменом виглядає те, що у 2021 р. Ель-Сальвадор, який стабільно перебував на найгірших позиціях, продемонстрував напрочуд добрі показники. Тож тепер, розуміючи дані, будемо розбиратися, якими причинами зумовлена саме така статистика й динаміка рівнів злочинності в Центральній Америці.

Причини зростання насильства: бідність і нерівність?

Одним з основних стимулів високого рівня злочинності часто називають бідність та майнову нерівність у суспільстві. Проте погляд на згадані фактори в контексті Центральної Америки не дає задовільної відповіді на запитання, чому саме країни цього регіону мають найгіршу статистику щодо криміналу.

За коефіцієнтом Джині, за допомогою якого вимірюють розрив між бідними і багатими, країни ЦА мають більш-менш схожі показники. Станом на 2021 р. найкращу статистику продемонстрував Ель-Сальвадор. Однак Панама та Коста-Ріка, які мають низький рівень злочинності, демонструють велику прірву в доходах між найбільш багатими й найбільш бідними прошарками населення. Отже, навіть якщо загалом цей чинник має певний вплив на рівень злочинності, у регіональному вимірі Центральної Америки він не є вирішальним.

Дізнавайтеся більше: Особливості відносин Домініканської Республіки і Гаїті на сучасному етапі

Схожу ситуацію спостерігаємо і з загальним рівнем достатку держав. З одного боку, за рівнем ВВП на душу населення найбагатшими країнами центральноамериканського регіону є Панама та Коста-Ріка (приблизно 12 000 дол. на рік). Ці ж держави традиційно знаходяться в кінці списку країн за кількістю вбивств. З іншого боку, Нікарагуа є найбіднішою в Центральній Америці (приблизно 2000 дол. ВВП на душу населення), але (принаймні офіційно) наразі має найменший у регіоні показник вбивств на 100 тис. населення. І хоча загалом бідність впливає на те, наскільки високим є рівень злочинності в тій чи іншій країні, у контексті Центральної Америки ця кореляція не є настільки яскравою.

Варто зазначити, що в контексті бідності та нерівності виникає інший фактор, який прямо впливає на рівень злочинності – значна кількість молоді без освіти й без роботи. За цим показником Гватемала, Ель-Сальвадор і Гондурас, тобто країни центральноамериканського північного трикутника, є лідерами в регіоні. Тому саме велика кількість безробітної та неосвіченої молоді, що живе в умовах бідності і крайньої нерівності, є тим чинником, який впливає на зростання рівня злочинності і є характерним для цієї трійки держав.

Причина зростання насильства – інституційна слабкість?

На відміну від попередніх, цей критерій є більш складним для об’єктивного оцінювання. Під інституційною слабкістю країн зазвичай розуміють погане функціонування правоохоронної і судової системи, починаючи від відділень поліції в невеликих містах та селах, закінчуючи найвищими ланками судової системи, що загалом дозволяє криміналітету діяти нахабно й не боятися покарання за злочини з боку правоохоронних органів. Особливо варто враховувати реалії пенітенціарних закладів країн Центральної Америки, оскільки потрапляння у в’язницю часто не є чимось катастрофічним для місцевих злочинців, а натомість таким собі державним санаторієм для криміналу.

Для оцінки інституційної стійкості країн ЦА скористаємося Індикаторами врядування (Worldwide Governance Indicators) від Світового банку. До них належать такі показники, як політична стабільність, ефективність врядування, верховенство права, контроль корупції, якість державної регуляції, врахування права голосу. За кожним критерієм країна може отримати оцінку від -1,5 (найгірша) до +1,5 (найкраща). Яку ситуацію в Центральній Америці ми спостерігаємо протягом останніх 20 років? Коста-Ріка – коливання від 0 до +1 за всіма критеріями. Панама – від -0,5 до +0,5. Нікарагуа – від 0 до -1. А як щодо держав центральноамериканського трикутника? Гватемала, Гондурас та Ель-Сальвадор – від 0 до -1. Для порівняння – показники України за цими критеріями знаходяться на рівні Панами. Отже, за даними Світового банку саме країни з найвищим рівнем злочинності системно протягом останніх 20 років мали проблеми з інституційною стійкістю.

Раніше ми писали про таке: Спадок Моралеса й відголоски політичної кризи: чим сьогодні живе Болівія

Окремим важливим аспектом для оцінки інституційної слабкості держав є показник безкарності. У 2015 р. в Мексиці розробили спеціальний «Глобальний індекс безкарності» (скорочена назва іспанською IGI). Він має на меті оцінити те, наскільки ефективно правоохоронна система здійснює повний цикл правосуддя від фіксації злочину до винесення вироку й ув’язнення злочинців. В індексі враховуються такі показники, як кількість поліцейських, прокурорів та суддів на 100 тис. населення, кількість обвинувальних вироків, співвідношення умовних і реальних термінів ув’язнення тощо. У першому ж виданні цього індексу у 2015 р. серед країн Центральної Америки найкращі позиції посіли Панама та Коста-Ріка, а найгірші – Гондурас, Гватемала й Ель-Сальвадор. У 2020 р. спостерігалася ідентична ситуація. Ці дані свідчать про те, що в країнах із найбільшим рівнем злочинності правоохоронна система фактично не виконує свою роль і не може ефективно стримувати кримінал.

Окрім панування права та безкарності в контексті інституційної стійкості держав Центральної Америки можна взяти до уваги корупцію. Очевидним постає те, що ті країни, де рівень корупції вищий, матимуть гіршу ситуацію зі злочинністю, тому що за таких умов криміналітет завжди зможе «порішати» з правоохоронними органами й місцевою владою всі проблемні питання. Звернімося до добре відомого індексу сприйняття корупції і погляньмо на динаміку з 2002 (коли в ньому вперше з’явилися всі центральноамериканські країни) до 2020 рр.

Огляд індексу чітко демонструє те, що з самого початку 2000-х рр. центральноамериканський північний трикутник (Гондурас, Нікарагуа та Гватемала) мали значно вищий рівень корупції за своїх сусідів – Панаму, Коста-Ріку й Ель-Сальвадор. Найкраща ситуація за весь цей час була в Коста-Ріці. Панама та Ель-Сальвадор дещо деградували і станом на 2020 р. скоротили свій розрив із країнами трикутника, хоча все ще мають суттєво нижчі показники. Тому можна стверджувати, що рівень корупції в державі дійсно корелює з рівнем злочинності в ній. У випадку Центральної Америки найбільш корумповані країни є водночас найбільш небезпечними.

Індекс сприйняття корупції в державах Центральної Америки. Помітний контраст між Панамою, Коста-Рікою та країнами трикутника. 2021 р. Transparency International

Безкарність і корупція практично завжди йдуть обіруч. Найкращим прикладом у цьому контексті є доля трьох міжнародних місій для боротьби з цими проявами інституційної слабкості, які діяли у Гватемалі (скорочена назва іспанською – CICIG), Ель-Сальвадорі (CICIES) й Гондурасі (MACCIH). Усі три організації були створені за сприяння ООН та Організації американських держав (ОАД) у дуже тісному контакті зі США. Найдовше проіснувала місія в Гондурасі – 4 роки, за нею йде Ель-Сальвадор – 2 роки. Місія у Гватемалі діяла менше року.

Усі вони були припинені через шалений тиск із боку влади цих країн. Річ у тім, що команда досвідчених спеціалістів у боротьбі з корупцією, яка була незалежною завдяки фінансуванню з боку міжнародної спільноти, дуже швидко поставила під загрозу комфортне перебування при владі корумпованих центральноамериканських політичних еліт. У своїх розслідуваннях згадані місії виявляли причетність до корупційних схем і зв’язки з криміналом серед чинних міністрів, депутатів, президентів та їхніх родичів. Як наслідок, влада в країнах трикутника вислала ці місії під приводом або «порушення національного законодавства» або шляхом створення альтернативних підконтрольних антикорупційних органів, що нібито робило перебування міжнародних інституцій «недоцільним».

Вас може зацікавити: Особливості внутрішньої та зовнішньої політики Парагваю у ХХІ

Аналіз різноманітних індексів, що оцінюють рівень корупції, безкарності чи ефективність врядування в державах Центральної Америки свідчить про те, що з 2000-х по 2020-ті рр. країни північного трикутника стабільно мали гіршу ситуацію, ніж їхні сусіди. Гватемала, Ель-Сальвадор та Гондурас були і є більш корумпованими й менш стійкими з погляду спроможності держави забезпечувати ефективне правосуддя, ніж Панама, Нікарагуа та Коста-Ріка.

Причини зростання насильства: організований криміналітет?

У країнах Центральної Америки діяльність організованого криміналітету в умовах інституційно неспроможних держав є одним з основних джерел високого рівня насильства та злочинності. Проблема полягає навіть не в самому існуванні великих злочинних угруповань, а в їхній конкуренції між собою за потоками нелегальних прибутків від наркотрафіку, контрабанди зброї, переправляння мігрантів, торгівлі людьми. Ця конкуренція виливається у війни між різними бандами, які і спричиняють шалені сплески насильства. Причому навіть в’язниці не можуть зупинити цей процес, тому що подекуди саме ці місця стають ареною для зведення рахунків між кримінальними угрупованнями. Так, із 2000 до 2014 рр. кількість людей у тюрмах Гватемали зросла втричі. Чи сильно це вплинуло на кількість вбивств на 100 тис. населення? Аж ніяк.

Місця відбування покарання в Центральній Америці не можуть ефективно вплинути на рівень злочинності в країнах регіону. На фото – переповнена в’язниця в Ель-Сальвадорі. 2020 р. Tariq Zaidi/BBC

Навіть більше: в’язниці стають одним із джерел для збагачення кримінальних угруповань, оскільки тюремники, які належать до певних банд, займаються вимаганням грошей за можливість користування телефоном, інтернетом чи іншими речами. У місцях відбування покарання вони перебувають у такому собі інкубаторі, де їх «кришують» великі злочинні угруповання та забезпечують їм умови для стабільної «роботи». За оцінками Global Financial Integrity «економіка вимагання» в тюрмах Гватемали, Ель-Сальвадору й Гондурасу може сягати 1,1 млрд дол. на рік. Тому навіть за умов посилення поліцейського тиску організована злочинність знаходить джерела для фінансування своєї діяльності.

У випадку країн трикутника одним із вирішальних факторів, що впливає на рівень злочинності, є відносини між двома найбільшими регіональними бандами – MS13 та Barrio 18 («18-й район»). Станом на початок 2010-х рр. разом взяті вони нараховували від 70 до 100 тис. осіб. Наразі оцінка кількості членів центральноамериканських банд сягає 300 тисяч. Можна з легкістю уявити собі, що війна між двома такими угрупованнями дійсно схожа на збройне протистояння між двома повноцінними арміями. Варто зазначити, що подібні явища мають місце й в інших країнах Латинської Америки. Красномовні приклади: загострення конфлікту між наркокартелями в Мексиці, або ж криваві розбірки криміналітету в тюрмах Еквадору восени 2021 р., які вже забрали більш ніж 200 життів.

Читайте також: Як президентські вибори 2021 року змінили політичний ландшафт Еквадору

З огляду на вагу та вплив MS13 і Barrio 18 варто згадати феномен того, що у 2021 р. Ель-Сальвадор раптом значно покращив свої показники кількості вбивств на 100 тис. населення. Одним із головних чинників, що вплинули на цей процес, були переговори між урядом країни й лідерами згаданих банд, під час яких було досягнуто своєрідного компромісу. Лідери кримінального світу зобов’язалися «притримати коней» та змусити свої організації діяти з меншою кількістю насильства, а уряд зі свого боку забезпечив для представників цих банд у в’язницях доступ до телефонного зв’язку, інтернету й навіть послуг сексуального характеру. У свою чергу, щоб вийти на контакт із владою, у 2021 р. лідери сальвадорського криміналітету влаштували бійню і вбили протягом трьох діб 46 людей. Цей приклад чітко підкреслює той факт, що організована злочинність є одним із найбільш вагомих факторів, який впливає на рівень насильства в Центральній Америці.

Затримання члена MS13 у столиці Ель-Сальвадору. 2018 р. EFE

Окремо варто враховувати і вплив на країни трикутника загальної кримінальної кон’юнктури в Латинській Америці. Справа в тім, що збільшення активності злочинності в центральноамериканських державах пов’язане з перенесенням значної частини діяльності мексиканських наркокартелів до цього регіону. Із 2006 р. уряд Мексики вів «війну з наркотрафіком» дуже жорсткими та силовими методами. Ця війна змінила статус-кво, який існував у злочинному світі в цьому регіоні: для одних картелів вона зробила діяльність у Мексиці практично неможливою, інші вона критично послабила, вбивши або заарештувавши ватажків. За таких умов велика кількість мексиканських злочинних угруповань була змушена перенести свою діяльність до Центральної Америки.

Дізнавайтеся більше: Мексиканська версія «Breaking Bad»: як розгортається «Війна з наркотиками» у XXI сторіччі?

На новому місці мексиканські картелі, по-перше, знову мали конкурувати одне з одним, а, по-друге, до цієї боротьби додався ще й місцевий криміналітет. У підсумку рівень насильства у Гватемалі, Ель-Сальвадорі та Гондурасі залишався стабільно високим, тому що ці країни, які сумарно за площею дорівнюють приблизно третині України, стали ареною жорсткого протистояння десятків злочинних організацій за контроль над територією. Тож одними з факторів, що впливають на кількість вбивств на 100 тис. населення в цих державах, окрім усього іншого, виступають а) взаємини між мексиканськими картелями між собою та б) безпекова ситуація в Мексиці.

Причини зростання насильства: історичний бекграунд

Після прочитання вищенаведеного аналізу причин, індексів і факторів виникає одне фундаментальне запитання, пов’язане з темою цього дослідження. Чому за приблизно однакових географічних та культурних умов 3 країни Центральної Америки (Гватемала, Ель-Сальвадор і Гондурас) мають дуже високий рівень вбивств, а 2 інші – Панама й Коста-Ріка – впродовж останніх 20 років за цим показником були на рівні Східної Європи? Саме тут ми приходимо до необхідності оглянути історичний контекст, у якому весь центральноамериканський регіон розвивався після Другої світової війни.

Головною відмінністю між Панамою і Коста-Рікою з одного боку, та Гондурасом, Гватемалою і Ель-Сальвадором з іншого, є громадянські війни в другій половині ХХ ст. Якщо перші дві держави прожили 1950-2000-ті рр. порівняно спокійно, то країни трикутника більшу частину періоду були занурені в політичну нестабільність, партизанщину (герілью) та криваві внутрішні конфлікти. У Гватемалі громадянська війна тривала майже 36 років (з 1960 по 1996 р.), в Ель-Сальвадорі – 12 років (з 1980 до 1992 р.). Гондурас пережив 2 військових перевороти, а також декілька партизанських рухів.

Солдати гватемальської армії обшукують одне з сіл у пошуках антиурядової агітації. 1982 р. Robert Nickelsberg/Getty Images

Очевидним постає те, що десятиліття 1970-1980-1990-х рр. сформували ту реальність, у якій центральноамериканські країни живуть зараз:

·       По-перше, громадянські війни або військові перевороти критично послаблювали держави і їхню інституційну резистентність. Звідси витікає їхня політична слабкість та корумпованість сьогодні, тому що в умовах тривалого внутрішнього конфлікту неможливо побудувати стабільну державницьку систему;

·       По-друге, кожен збройний рух чи конфлікт залишає за собою велетенську кількість зброї в порівняно легкому доступі, а також знижує планку суспільно прийнятного насильства. Коли відбувається вбивство 5 людей в умовному західноєвропейському місті, це викликає суспільний шок. Коли відбувається вбивство 5 людей у країні, де вже більше 10 років йде громадянська війна, ніхто не зверне уваги на цю подію;

·       По-третє, внутрішні збройні конфлікти з численними партизанськими рухами, особливо в Латинській Америці, створюють неконтрольовані урядом ділянки території. Зазвичай ці простори знаходяться у важкодоступних місцях у горах або джунглях (а часто в горах, вкритих джунглями). Такі місця є мрією для наркокартелів, тому що їх можна використовувати або для виготовлення, або для транспортування наркотиків. І як тільки такі ділянки з’являються в певній країні, вони одразу ж заповнюються організованою злочинністю, яка часто-густо за гроші домовляється з партизанськими рухами, що їх контролюють, про взаємовигідне партнерство. Так, герілья отримує гроші, необхідні для ведення війни, а наркокартелі – можливість продовжувати свою діяльність. Причому ідеологічне забарвлення партизанських рухів у цьому контексті абсолютно неважливе. Цей процес є характерним для всіх країн Латинської Америки. Колумбія – найбільш яскраве підтвердження цієї тези.

Варто знати: Громадянська війна в Колумбії: чи існує мир після миру?

Варто сказати, що не лише внутрішні конфлікти стали причиною катастрофічної ситуації в Центральній Америці. Пам’ятаєте про найбільші злочинні угруповання MS13 та Barrio 18, які сьогодні впливають на безпекову ситуацію в регіоні? Парадокс історії полягає в тому, що вони виникли в США з середовища мігрантів із центральноамериканських країн, що тікали від громадянських війн вдома. Але й це ще не все. На межі 1990-2000-х рр. влада Сполучених Штатів депортувала до Гондурасу, Гватемали й Ель-Сальвадору приблизно 50 тис. осіб, яких підозрювали у зв’язках з MS13, Barrio 18 та іншими бандформуваннями. Тоді ж було депортовано ще близько 200 тис. нелегальних мігрантів із цих країн.

Як наслідок, центральноамериканські держави отримали цілу хвилю переселенців, що значною мірою були пов’язані з криміналітетом. І все це відбулося на фоні тільки-но закінчених громадянських війн, що, як зазначалося вище, залишили за собою зброю, погано контрольовані території та недієздатну систему правоохоронних органів. Усі ці фактори перетворювали країни трикутника на злочинний рай, що й відобразилося на статистиці з кількості вбивств на 100 тис. населення.

Своєрідним винятком із цієї начебто цілісної картини постає Нікарагуа. З одного боку, ця держава також, як і Гватемала чи Ель-Сальвадор, пережила тривалу громадянську війну, а з іншого – статистика зі злочинності є ближчою до Панами та Коста-Ріки. Річ у тім, що з 2006 р. ця країна живе в умовах авторитарного режиму Даніеля Ортеги, вихідця з ліворадикального руху Сандиністського фронту національного визволення.

Уряд в Нікарагуа зміг втримати монополію на насильство у своїх руках, жорстко придушивши всі незгодні угруповання. Водночас, за умов відсутності вільних медіа й обмеженого доступу міжнародних місій та організацій, режим Ортеги має безліч інструментів для приховування реальних даних щодо рівня злочинності в країні. Із 2020 р. поліція Нікарагуа взагалі не публікує жодної статистики. Можна побачити, що загалом ця центральноамериканська держава не є якимось фундаментальним винятком, а радше має свою внутрішньополітичну специфіку, яка відрізняє її від країн трикутника.

Причини зростання насильства: усе одразу

Аналіз економічної та суспільно-політичної ситуації за останні 20 років, а також історичного минулого держав Центральної Америки дає нам змогу дійти до висновків, що саме комбінація численних факторів вплинула на те, що вже декілька десятиліть Гондурас, Ель-Сальвадор і Нікарагуа є одними з найбільш небезпечних країн у світі. Самі по собі фактори бідності, безробіття серед молоді, корумпованості політичної системи, наявності організованого криміналу чи тривалої громадянської війни не є запорукою того, що певна держава перетвориться на епіцентр злочинності. Але в поєднанні ці чинники створюють політичні, соціальні й економічні умови, за яких формується надзвичайно високий рівень поширення беззаконня та насильства.

Країни центральноамериканського північного трикутника пройшли важкі часи громадянських конфліктів у 1960-1990-х рр. Ослаблені війнами й політичними кризами, Гондурас, Ель-Сальвадор і Нікарагуа не змогли сформувати міцні інститути, які б стали на заваді розростанню організованої злочинності в цих державах. Ситуацію погіршила регіональна кримінальна кон’юнктура у вигляді проникнення мексиканських наркокартелів у Центральну Америку.

Як наслідок, рівень насильства в країнах трикутника впродовж двох останніх десятиліть залишався на рекордному рівні. Водночас сильний вплив криміналу на внутрішню політику призводить до цементування цього становища, тому що практично кожен політичний рух у згаданих державах врешті-решт змушений грати за правилами організованої злочинності. Панама та Коста-Ріка є радше щасливими винятками із загальної картини регіону. Ситуація в Нікарагуа через існування авторитарного режиму Ортеги є важкою для об’єктивної оцінки.

Чи існує для Гватемали, Ель-Сальвадору й Гондурасу вихід із цього становища? Найімовірніше, проблема криється в ширшому контексті суспільного, економічного та політичного розвитку Латинської Америки. На жаль, цей процес займе десятки років, і, за умов відсутності значних соціально-політичних потрясінь на кшталт Революції Гідності в Україні, не варто очікувати на швидке «одужання» країн трикутника.

Автор – Олексій Откидач, експерт з Латинської Америки Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте нашу роботу на Патреоні. Разом зможемо більше!