Особливості внутрішньої та зовнішньої політики Парагваю у ХХІ столітті

Через своє центральне положення Парагвай називають осердям Південної Америки. Після того як у 1989 році країна звільнилася від 35-річного диктаторського правління Альфредо Стресснера, вона дотепер рухається шляхом демократизації та демонструє динамічні темпи економічного зростання. Разом з тим, на політичній арені держави вже ось як 30 років домінують праві сили, а сам Парагвай називають головним опонентом лівих режимів на континенті. Про особливості внутрішньополітичного життя країни та її орієнтири на міжнародній арені – читайте у цій статті.

Вступ

Парагвай називають серцем Південної Америки. Країна не має прямого виходу до моря й пов’язана з Атлантичним океаном завдяки портам на річках Парагвай та Парана. Унікальною культурно-лінгвістичною особливістю держави є те, що в ній є дві офіційні мови – іспанська та гуарані, мова корінного народу регіону.

Важливою державотворчою віхою в історії Парагваю була війна проти Потрійного альянсу (Бразилія, Аргентина, Уругвай) 1864-1870 рр., унаслідок якої територія Парагваю зменшилася майже вдвічі. Протягом наступного пів століття держава перебувала в стані економічного застою. Наприкінці XIX ст. було створено консервативну праву партію, яка й досі є провідною на політичній арені Парагваю – «Колорадо» (червону партію). Після Чакської війни із сусідньою Болівією 1932-1935 років Парагвай закріпив за собою контроль над спірними регіонами.

Парагвай на мапі Південної Америки. Britannica

У XX ст. прецедентом для політичного розвитку «серця Америки» стала диктатура правого політика Альфредо Стресснера, що тривала 35 років (1954-1989 рр.). У цей період було досягнуто економічного зростання та політичної стабільності в країні. Водночас за часів правління Стресснера була поширеною корупція, а громадянські свободи значно обмежувалися. Після повалення диктатури в державі почався рух до поступової демократизації, а сьогодні вона демонструє одні з найвищих темпів зростання в регіоні.

Становлення політико-економічної системи Парагваю

Парагвай розташовується в центрі Південної Америки, у регіоні Ріо-де-Ла-Плата, до якого також традиційно відносять Уругвай і північну частину Аргентини. Разом із Болівією, країна є однією з двох держав Південної Америки, які не мають виходу до моря. Але, на відміну від Болівії, яка втратила вихід до Тихого океану в результаті війни з Чилі, Асунсьйон ніколи не мав виходу до моря. Утім, держава має порти на річках Парана та Парагвай і у такий спосіб з’єднана з водами Атлантичного океану, що є важливим для торговельного та стратегічного розвитку країни.

Після вже згаданої війни із Потрійним альянсом у 1864-70 рр. територія Парагваю зменшилася майже вдвічі. Окрім того, конфлікт призвів до демографічної кризи в країні –  під час війни загинуло дві третини дорослого чоловічого населення. Протягом тривалого часу відносини з Бразилією, Аргентиною та Уругваєм залишалися досить напруженими, але територіальна близькість та спільні прикордонні проєкти спонукали їх до економічної співпраці та дипломатичної взаємодії.

Читайте також: Внутрішня й зовнішня політика Бразилії за президентства Болсонару 

Іншим збройним конфліктом, який вплинув на адміністративно-територіальну трансформацію Парагваю, стала Чакська війна із Болівією (1932-1935 рр.). Однією з основних причин початку воєнних дій з боку західного сусіда були розрахунки на те, що спірний регіон Чако виявиться багатим на нафту. Парагвай втримав за собою ці території, проте вони й досі залишаються малообжитими. Переважна більшість майже 7-мільйонного населення країни  мешкає в східній частині держави, де розташовані великі міста: Асунсьйон, Луке, Сан-Лоренцо, Енкарнасьйон і Сьюдад-дель-Есте. У той же час у західному регіоні Гран-Чако, що складає приблизно 60% території держави, мешкає менше 2% населення.

Поранені в Чакській війні парагвайські військові пливуть по річці Парагвай  до лікарень в Асунсьйоні. Фредерік Буассонна/МКЧХ

Герой Чакської війни Альфредо Стресснер, отримавши підтримку від однієї з найстаріших партій держави – консервативної партії «Колорадо», прийшов до влади в 1954 році. Він був президентом протягом 35 років (до 1989 р.), цей період сьогодні відомий як диктатура «el stronato». Такий термін вважають рекордним для лідерів латиноамериканських держав ХХ століття – він є другим за тривалістю після Фіделя Кастро. Проте, на відміну від Кастро, Стресснер мав антикомуністичні погляди, не підтримував відносини із соціалістичними державами і, відповідно, у своїй зовнішній політиці орієнтувався на США. У цей період було досягнуто соціально-економічної стабільності, підтримувався курс національної валюти.

Протягом 1970-1980-х рр. спільно з Бразилією Парагвай побудував гідроелектростанцію «Ітайпу», що на той момент була найбільшою у світі. Завдяки цьому Асунсьйон забезпечив свої потреби в електроенергії й навіть почав її експортувати. Загалом Стресснер приділяв значну увагу розвитку інфраструктурних об’єктів, але за часів його уряду була поширеною корупція, придушувалися громадянські свободи. Наприклад, у Парагваї проводилася так звана Операція «Кондор», метою якої була боротьба з лівою опозицією протягом 1970-80-х рр.

Диктатура була повалена в 1989 році внаслідок військового перевороту під проводом давнього соратника й родича Стресснера – генерала Андреса Родрігеса. Колишній глава держави знайшов притулок у сусідній Бразилії. Причиною перевороту вважають розкол у владній еліті держави: були побоювання, що Стресснер передасть владу своєму сину, чого не хотіла фракція, котра підтримувала генерала Родрігеса. Усунувши від влади Альфредо Стресснера, Родрігес оголосив розбудову демократії в Парагваї.

Альфредо Стресснер (у центрі) був усунений від влади внаслідок перевороту 1989 р., але консервативна партія «Колорадо» продовжувала лідирувати протягом 25 з 30 років із початку впровадження вільних багатопартійних виборів. Френк Шершель/Getty Images

На сьогодні оцінки правління Стресснера  в суспільстві досі залишаються неоднозначними. З одного боку, його шанують за досягнення економічного зростання та стабільності, а з іншого – критикують за антидемократичні методи управління, придушення політичної опозиції та наступ на громадянські свободи. Характерним є те, що нині при владі в Парагваї залишається консервативна партія «Колорадо», до якої належав і сам колишній диктатор.

Сучасний економічний стан і політичні пріоритети розвитку Парагваю 

Парагвай розвивається на засадах ринкової економіки. Варто проте зазначити, що вона відрізняється великим неформальним сектором, який включає реекспорт імпортованих споживчих товарів до сусідніх країн, діяльність тисяч мікропідприємств, міських вуличних торговців та великий відсоток населення, залученого в сільському господарстві. У розрахунку на душу населення реальний дохід парагвайців стабільно зростає протягом останніх п’яти років: високий світовий попит на товари в поєднанні з високими цінами та сприятливою погодою стимулювали розширення товарного експорту держави.

Зокрема, Парагвай є п'ятим за обсягом виробником сої у світі та дев’ятим за обсягами експорту яловичини. З 2014 року економіка зростала завдяки потужному виробництву та високим світовим цінам на сировину, у той час коли темп зростання інших країн регіону скоротився. Зростання ВВП у середньому за останні 10 років становило 4,5%, а інвестиційний клімат характеризувався як сприятливий. Місто Сьюдад-дель-Есте є третьою найважливішою вільною економічною зоною у світі після Макао та Гонконгу.

Парагвай, як і Болівія, не має виходу до моря, проте, на відміну від неї, територія країни не має значних покладів мінеральних ресурсів та вуглеводнів. Утім, після побудови електростанцій «Ітайпу» та «Ясірета», Парагвай почав експортувати надлишок електроенергії до Бразилії та Аргентини. У 2019 р. держава забезпечувала 6% свого ВВП від експорту 64% власного виробництва електроенергії. Навіть після розбудови китайської електростанції «Три ущелини» на річці Янцзи у 2012 р. станція «Ітайпу»  залишається одним із лідерів виробництва електроенергії у світі.

Дізнавайтеся більше: Спадок Моралеса й відголоски політичної кризи: чим сьогодні живе Болівія?

Енергетична галузь залишається пріоритетною для Парагваю. Держава є найбільшим експортером чистої електроенергії в Латинській Америці, а також лідером із виробництва гідроелектроенергії у світі на душу населення. Попри те, що споживання електроенергії в країні на душу населення є одним із найнижчих на планеті, а мережа передачі та розподілу енергії має одні з найвищих витрат у Латинській Америці, відновлювана енергетика має потенціал трансформувати націю. Парагвай є державою з найчистішим виробництвом електроенергії у світі: згідно з даними Світового економічного форуму, 99,9% цього виробництва не продукує викидів вуглекислого газу.

Отже, на тлі боротьби зі зміною клімату та з огляду на підвищену увагу до інноваційних зелених проєктів, економіка країни має великі перспективи і є доволі конкурентоспроможною. Крім того, Сенат Парагваю ухвалив законопроєкт про біткоїн та криптовалюти наприкінці грудня 2021 року, що, за очікуваннями, дозволить майнерам розташувати свої дата-центри біля електростанцій, а це відповідно має стати новим джерелом доходу для держави. Разом з тим, серед основних перешкод для довгострокового зростання економіки можна виокремити корупцію, обмежений прогрес у структурній реформі та недостатню інфраструктуру. Уряд це розуміє й останнім часом збільшує витрати на покращення інфраструктури для залучення іноземних інвестицій.

Випуск води на ГЕС «Ітайпу». Pixabay

Окрім економіки, в Парагваї прогресує також і демократія. Згідно з Democracy Index 2020, держава посідає 67 місце й характеризується як «недосконала демократія» (flawed democracy). Інший рейтинг – «Свобода у світі 2021» (Freedom in the World 2021) – дав країні 65 місце й характеризував її як «частково вільну» державу (рівень політичних свобод –28 із 40, рівень громадянських свобод – 37 із 60).

На політичній арені Парагваю домінує вже згадана партія «Колорадо»: її представник Маріо Абдо Бенітес є президентом країни. У 2018 р., як і очікувалося, він переміг Ефраїна Алегре з GANAR – коаліції між Автентичною ліберально-радикальною партією (PLRA), лівим «Фронтом Гуасу» та іншими невеликими політсилами. Зараз, після більш ніж 30 років перебування при владі правих з часу демократичного транзиту, можна зробити такі висновки:

·                Позиції «Колорадо» на тлі відносного добробуту населення залишаються сильними, незважаючи на корупцію та певні недемократичні практики. тримається за владу – партія здобула шосту перемогу на виборах, а це означає, що до 2023 р. консерватори будуть при владі;

·                На парламентських виборах 2018 року консерватори отримали вже 6 перемогу, а отже виконавча й законодавча влада перебуватиме в їхніх руках як мінімум до 2023 р. Утім, скепсис щодо подальшої гегемонії партії також існує, адже Абдо Бенітес, який набрав 46,4% голосів на останньому голосуванні, обігнав свого опонента Алегре лише на 3,7%, що є найменшим відривом на виборах з 1989 р. і свідчить про певну поляризацію виборців;

·                Ключовим фактором успіху стала єдність у лавах «Колорадо», чого забракло опозиції – лівоцентристському блоку GANAR. Всередині цього об’єднання спостерігалися суперечки – як у межах Автентичної ліберальної радикальної партії (PLRA), так і між PLRA та лівим «Фронтом Гуасу», які боролися за місця в Конгресі;

·                Двопартійна політика може піти на спад. Популярність традиційних партій Парагваю – «Колорадо» та PLRA, які  були засновані ще в 1887 р. – може знизитися, зокрема через нещодавнє запровадження автоматичної реєстрації громадян в цивільному реєстрі. Це означає, що партії більше не допомагають вносити молодих виборців до нього і, відповідно, певною мірою втрачають зв'язок із новим поколінням.

·                Зростає кількість нових політсил, що може похитнути позиції «Колорадо» в обох палатах парламенту. Водночас нові рухи, наприклад, феміністична партія Kuña Pyrenda та Багатонаціональний політичний рух корінних народів можуть змусити керівну партію та PLRA модернізуватися і стати більш інклюзивними.

Також варто зазначити, що рейтинг чинного президента знижується: у 2021 р. згідно з опитуванням Латиноамериканського стратегічного центру геополітики (CELAG), 8 з 10 людей негативно оцінювали діяльність глави держави. Падіння підтримки пояснюється малоефективним підходом влади до боротьби з пандемією COVID-19 та впливом економічної кризи: 60% опитаних мали проблеми з оплатою комунальних послуг, а 24% мусили брати позики для покриття основних потреб. Окрім того, у лютому 2022 р. правоохоронці почали розслідування щодо Абдо Бенітеса у зв’язку зі злочинами вбивства, зловживання довірою та іншими порушеннями, згідно зі скаргою, поданою адвокатом Хільдою Бургсталлер щодо недбалих дій уряду в боротьбі з пандемією COVID-19.

Президент Парагваю Маріо Абдо Бенітес. Норберто Дуарте/AFP

Ліві сили мали нещодавній прецедент приходу до влади за часів президента Фернандо Луго (2008-2012). Його обрання перервало понад 60-річне перебування при владі правої партії «Колорадо» та військових лідерів. У минулому католицький священник, він обстоював права бідних і здобув популярність завдяки ініціативам щодо розподілу землі серед найбільш вразливих верств населення. Перемога Луго стала подією ще й у тому сенсі, що керівна партія передала владу новому президенту-опоненту у мирний спосіб.

Утім, правління лівого президента не було безпроблемним. Він був усунений від влади у 2012 р. в результаті імпічменту через події, пов’язані з вбивством 17 людей під час зіткнень селян із поліцією, яка намагалася виселити жителів із самовільно захоплених земель. Імпічмент Луго розглядався як державний переворот лівими силами континенту, наприклад, країнами з блоку УНАСУР. Тим не менше, на сьогодні ліві сили в Парагваї достатньо фрагментовані, хоча й позиції партії «Колорадо» залишаються доволі стійкими.

Фернандо Луго був президентом Парагваю з 2008 до 2012 р., коли він був усунений від влади в результаті імпічменту. Jorge Adorno/Reuters

Зовнішня політика Парагваю: відносини з ключовими гравцями

Парагвай має давні традиції співпраці зі США на геополітичному та регіональному рівнях. Вашингтон встановив дипломатичні відносини з Асунсьйоном у 1861 р. й надалі підтримує консолідацію парагвайської демократії та економічних реформ, які є наріжними каменями співпраці між країнами Західної півкулі. Зв’язки між США та Парагваєм ґрунтуються на довгій історії співпраці, спільних інтересах та двосторонніх торговельних відносинах.

Парагвай є партнером США в ініціативах, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності або спрямованих на боротьбу з наркоторгівлею, відмиванням грошей, транскордонною злочинністю. Зокрема Асунсьйон зробив значні кроки для боротьби з незаконною діяльністю в прикордонній зоні з Аргентиною та Бразилією, а також бере участь в антитерористичних програмах спільно зі своїми сусідами та Вашингтоном. Парагвай залишається сильним проамериканським бастіоном у Південній Америці й союзником у боротьбі з розмиванням демократичних цінностей у Західній півкулі, зокрема у Венесуелі. У 2017 р. було відзначено п’ятдесяту річницю відкриття американського Корпусу миру в країні та сімдесят п’яту річницю створення Двонаціонального центру США та Парагваю.

Читайте також: Перспективи кубинсько-американських відносин за президентства Байдена

Унікальними є відносини Асунсьйона з Пекіном. З одного боку, КНР є одним з основних торговельних партнерів країни, а з іншого боку, держава продовжує підтримувати дипломатичні відносини з Тайванем. Незважаючи на нещодавнє рішення Нікарагуа відновити дипломатичні відносини з КНР і розірвати відносини з Тайванем, Парагвай залишається рішучим у підтримці дипломатичних відносин із Тайбеєм та є його єдиним союзником у Південній Америці. Лише 15 країн світу підтримували дипломатичні відносини з Тайванем станом на 2021 р., а тепер їхня кількість скоротилася до 14. Серед них Парагвай нині є чи не єдиним південноамериканським союзником: протягом 2007-2018 рр. Тайвань втратив дипломатичне визнання чотирьох країн регіону: Коста-Рики, Панами, Сальвадору та Домініканської Республіки.

Сільськогосподарська економіка Парагваю має міцні експортні зв’язки з КНР, але через свою політику визнання Тайваню Парагвай втратив значні китайські інвестиції, які отримували його сусіди. Ймовірно, що Парагвай використовує свою політику дипломатичного визнання Тайваню з міркувань солідарності невеликих країн та суб’єктизації таким чином на міжнародному рівні. Ця політика, вочевидь, ґрунтується на прагненні здобути визнання, яке Тайвань надає невеликим державам – повагу та статус у стосунках, що виходить за межі матеріальних переваг у складних геополітичних обставинах.

Краєвид на історичний центр Асунсьйона. Juan Carlos Meza/Ecosistema Urbano

РФ також є важливим торговельним партнером Парагваю. Двосторонні торговельно-економічні відносини представлені, здебільшого, поставками в Москву парагвайської сільськогосподарської продукції: сої, м'яса та м'ясних субпродуктів. 33% загального експорту парагвайського м'яса надходить до Федерації, а російський експорт, який базується на добривах і нафтопродуктах, досягає 189 млн доларів США. Розвивається співпраця між парагвайською нафтовою компанією «ПЕТРОПАР» і «Газпром Інтернешнл»: вони планують співпрацювати в енергетичному секторі для розвідки та видобутку вуглеводнів, використання скрапленого природного газу та постачання бітуму. Діяльність російської групи компаній «Содружество», яка закуповує соєві боби в Парагваю та планує інвестувати в його портову інфраструктуру кілька десятків мільйонів доларів США, також є каталізатором двосторонніх економічних відносин.

Варто знати: Місце Російської Федерації в глобальній конкуренції між США та Китаєм

Окрім того, Москва та Асунсьйон співпрацюють на парламентському рівні. У березні 2021 р. Група співпраці Ради Федерації провела зустріч із Групою дружби Палати сенаторів Республіки Парагвай, де обговорила шляхи протидії пандемії COVID-19 та розвиток цифрових технологій. Можна дійти висновку, що в регіоні є російський вплив – у цьому допомагають активні трансляції російських ЗМІ в інформаційному просторі Парагваю.

Принагідно варто також згадати про присутність української громади в Парагваї. Українську імміграцію можна простежити з 1922 року, коли група із сусідньої Аргентини облаштувалася в департаменті Ітапуа. Подальшу хвилю міграції зафіксовано в 1946-50 роках, коли кілька сотень українців прибули з таборів для переміщених осіб у Європі чи на Філіппінах. Українські іммігранти в Парагваї походили з усіх етнографічних регіонів УРСР і сьогодні їхня кількість у країні становить від 8 000 до 10 000 осіб. Більшість продовжує проживати в департаменті Ітапуа, розташованому на кордоні з аргентинською провінцією Місьйонес.

Регіональний вимір двосторонньої співпраці

Серед регіональних партнерів Парагваю варто насамперед виділити Бразилію, Аргентину й Чилі. Станом на 2021 р. серед ТОП-7 торговельних партнерів країни були Бразилія, Китай, Аргентина, Чилі, США, Індія та РФ. Асунсьйон найактивніше експортував до Бразилії, Чилі, Аргентини, РФ, США та Ізраїлю, а найбільше імпортував із Китаю, Бразилії, Аргентини, США, Індії та Німеччини.

Щодо співпраці з Бразилією та Аргентиною варто наголосити, що парагвайські гідроелектростанції «Ітайпу» та «Ясірета» керуються спільно. Нині в Бразилії при владі праві сили, які симпатизують консервативній політичні еліті Асунсьйона. До приклалу, Жаїр Болсонару активно співпрацює з кабінетом Абдо Бенітеса з низки соціально-економічних питань, зокрема щодо ГЕС «Ітайпу». В Аргентині нині при владі ліві сили – президент Альберто Фернандес належить до лівоцентристської пероністської партії. Незважаючи на це, держави мають давню історію взаємин, спільні інфраструктурні проєкти та ведуть активну економічну співпрацю.

Рекомендуємо до прочитання: Порочне коло Аргентини: між дефолтами та популізмом

Найбільші обсяги експорту Парагваю – соєві боби, електроенергія, соєвий шрот та яловичина – скеровані саме до Бразилії (2,53 млрд доларів США) та Аргентини (1,74 млрд доларів США), а далі йдуть Чилі (624 млн доларів США), РФ (607 млн доларів США) і США (189 млн доларів США). Найбільші обсяги імпорту Парагваю – обладнання для телерадіомовлення, автомобілі, пестициди, очищена нафта й гумові шини – пов’язані, насамперед, з Бразилією (2,5 млрд доларів США), США (2,3 млрд доларів США), Китаєм (1,8 млрд доларів США), Аргентиною (1,07 млрд доларів США) і Чилі (481 млн доларів США).

Краєвид на Міст дружби між Парагваєм і Бразилією. Cesar I. Martins/Wikimedia

Парагвайсько-чилійські взаємини  також є давніми. На останніх виборах у Чилі переміг лівий кандидат Габріель Борич, ставши таким чином наймолодшим чинним главою держави у світі (35 років). Але враховуючи усталені традиції співпраці між двома країнами, можна очікувати, що активне співробітництво триватиме. Основні питання порядку денного між двома сусідами зосереджені на фізичній інтеграції (біокеанічні коридори, зокрема, коридор Порту-Муртинью – Антофагаста), використанні зони вільної торгівлі в місті Антофагаст на користь Парагваю та співпраці в енергетичній сфері. Чилі запропонувало Парагваю свої потужності для експорту парагвайської продукції морськими шляхами Тихого океану: дві країни працюють над розробкою виробничих ланцюгів для підвищення конкурентоспроможності парагвайських товарів.

Детальніше в матеріалі: Президентські вибори-2021 в Чилі: популізм, зміна поколінь чи несподіваний розворот вліво?

Із сусіднім Уругваєм Парагвай співпрацює в межах блоку МЕРКОСУР. Існує вираз, що символізує дружбу між державами: «Уругвай – це атлантичний Парагвай, а Парагвай – це тропічний Уругвай». Бути повноправним членом МЕРКОСУР означає мати легший доступ до житла, ринку та інвестиційних можливостей інших держав-членів блоку, водночас громадяни країн МЕРКОСУР також можуть отримати різні форми ліцензій на ведення бізнесу та дозволів на проживання через спрощену процедуру.

Нормалізація відносин із Болівією відбулася у 2009 р., коли було підписано договір, що врегулював суперечності між двома державами. Ця подія символізувала подолання розбіжностей між державами вперше з часів Чакської війни 1930-х років. Болівія та Парагвай також взаємодіють у рамках МЕРКОСУР, але перша поки не набула статусу повноправного члена об’єднання оскільки Конгрес Бразилії не ратифікував відповідний договір.

Також варто згадати про відносини з впливовим актором латиноамериканського регіону – Іспанією. Згідно з V Генеральним планом співробітництва Іспанії (2018-2021 рр.), Парагвай є «пріоритетною країною асоціації». У період Рамкової програми співробітництва Парагвай-Іспанія (2012-2017 рр.), 9 автономних спільнот піренейського королівства інвестували в країну Південної Америки близько 5 млн євро. Протягом 2012-2018 рр. загальна валова допомога Іспанії перевищила 35 мільйонів євро, що робить її одним з основних донорів Парагваю.

Більше за темою: Внутрішня політика Іспанії: перемоги та невдачі першого коаліційного уряду

2019 року Мадрид у тісному діалозі з установами Асунсьйона підготував нову Рамкову програму співробітництва, яка визначила стратегічні пріоритети іспано-парагвайської співпраці на 2020-2023 рр. Серед цих пріоритетів виокремлюється підвищення продуктивності сільського господарства, підтримка інклюзивної та сталої урбанізації, скорочення всіх форм насильства, сприяння верховенству права та розбудова ефективних і прозорих інституцій.

Можна дійти висновку, що Парагвай активно розвиває двостороннє співробітництво з різними державами світу на глобальному й регіональному рівнях. На глобальному рівні традиційно сильними є політико-економічні відносини зі США та економічні відносини з КНР і РФ. На регіональному рівні слід виокремити особливо активну співпрацю з Бразилією та Аргентиною в межах блоку МЕРКОСУР.

Парагвай у регіональних об’єднаннях

Однією з найважливіших регіональних організацій для Парагваю є МЕРКОСУР (Південний спільний ринок) – структура, до якої також входять Бразилія, Аргентина й Уругвай. Членство Венесуели було призупинено з 2017 р. у відповідь на порушення демократичних свобод та невідповідність стану захищеності громадянських прав населення всередині Венесуели вимогам МЕРКОСУР. Для економічного розвитку держав-членів угода МЕРКОСУР стала дуже важливою, оскільки збільшилось промислове виробництво, дозволивши союзу чотирьох країн стати сукупною п’ятою економікою світу за рахунок комерційних обмінів та експорту товарів по всьому світу.

Саміт МЕРКОСУР. Джоедсон Алвес/Ефеагро

У 2021 році було відзначено 30-у річницю заснування об’єднання – в 1981 році був підписаний ключовий засадничий договір МЕРКОСУР, котрий ще називається Асунсьйонський, оскільки він був підписаний у столиці Парагваю. Концепція американської інтеграції починалася не з МЕРКОСУР, але, безсумнівно, посилилася завдяки створенню організації. Щодо досягнень блоку, то за ці 30 років насамперед виділяється внесок регіональної інтеграції в консолідацію демократії та миру.

Асунсьйонський договір закріплює прагнення держав-підписантів залишити позаду старі геополітичні бачення й перейти до сприйняття сусіда як партнера. МЕРКОСУР показав здатність держав адаптуватися до нових обставин та досягти успіху в подоланні асиметрії між учасниками блоку. Перефразовуючи одного з батьків європейської інтеграції Робера Шумана, який сказав, що об’єднана Європа буде створена завдяки конкретним досягненням, МЕРКОСУР може стати відповідним каталізатором інтеграції в Південній Америці.

Цікаво знати: Поняття європейської ідентичності та її значення для політики ЄС

Асунсьйон має особливий статус у межах МЕРКОСУР. Асоціація латиноамериканської інтеграції (ALADI) визнає подвійну асиметричність положення Парагваю, оскільки він є країною з меншим відносним економічним розвитком і не має морського узбережжя, що впливає на умови конкурентного доступу до міжнародних ринків. Подолання асиметрії є основною вимогою для посилення регіональної інтеграції, і в цьому контексті найвизначнішою подією стало створення Фонду структурної конвергенції МЕРКОСУР (FOCEM), покликаного сприяти структурному зближенню держав-учасниць через безоплатне фінансування інфраструктурних проєктів та розвиток конкурентоспроможності. Отже, МЕРКОСУР є одним із найважливіших регіональних об’єднань для Парагваю, його «мостом на велику арену міжнародної торгівлі».

Варто також підкреслити, що співпраця поглиблюється і по лінії МЕРКОСУР-Європейський Союз. У 2019 р., після двох десятиліть перемовин, між ЄС і МЕРКОСУР було укладено історичну торговельну угоду, що має зміцнити економічні та політичні зв’язки між організаціями. Цей проєкт може стати новим каталізатором трансатлантичної співпраці.

Іншою важливою організацією для Парагваю був УНАСУР (Союз південноамериканських націй). 2018 р. Парагвай, однак, припинив свою діяльність у межах організації (як і Бразилія, Аргентина, Чилі, Еквадор, Колумбія, Перу та Уругвай) через незгоду з діями лівої політичної еліти Венесуели. Нині в складі УНАСУР, що створювався під егідою президента Венесуели Уго Чавеса, залишається обмежена кількість держав, які симпатизують лівим силам (Венесуела, Болівія, Суринам та Гаяна).

Більше про проблему: Три роки венесуельської кризи: як Мадуро втримався при владі й що в країні відбувається сьогодні?

Також важливою організацією для Парагваю є нещодавно створений ПРОСУР (Форум для розвитку Південної Америки), що був заснований як «права альтернатива УНАСУР». До організації входять також Аргентина, Бразилія, Чилі, Колумбія, Перу, Гаяна та Еквадор. Парагвай почав головування в ПРОСУР із 2022 року. Під час III Саміту глав держав ПРОСУР, що відбувся в Колумбії, держава отримала повноваження тимчасового головування в організації. Присутні обговорили важливість захисту демократії та дотримання прав людини, увагу до питань безпеки, довкілля, розвитку економіки та соціального захисту. Президент Парагваю Абдо Бенітес зазначив, що держава подвоїть свої зусилля задля відновлення економічної системи після пандемії COVID-19, а також він закликав своїх колег об’єднати зусилля для забезпечення синергії на шляху економічного зростання. У цьому контексті Суринам підтвердив, що офіційно оформить заявку на вступ до ПРОСУР під час тимчасового головування Асунсьйона.

Окрім того, Парагвай бере участь у роботі Лімської групи. Цю організацію було створено у 2017 р. як багатонаціональну структуру в регіоні Північної та Південної Америки. До Лімської групи входять держави Західної півкулі, зацікавлені в мирному розв’язанні кризи у Венесуелі, оскільки протистояння в цій країні є одним із найсерйозніших викликів для регіональної безпеки та добробуту континенту.

Саміт ПРОСУР. Esteban Felix/AP

Також Парагвай входить до Організації американських держав (ОАД). Ця структура була створена в 1948 р. на основі Панамериканського союзу, який існував з 1890 р. Головні цілі ОАД полягають у посиленні миру й безпеки на континенті, консолідації демократії, підтримці мирного вирішення суперечок між державами-членами та сприянні економічному, соціальному й культурному розвитку.

У 1990-х рр. після поширення демократії в Латинській Америці пріоритетами ОАД також виступають посилення демократії, захист прав людини, сприяння розвитку зовнішньої торгівлі, боротьба з корупцією й наркоторгівлею, просування цілей сталого розвитку, а також боротьба зі зміною клімату. Зазначені аспекти є актуальними для політичного порядку денного Парагваю. Отже, держава бере активну участь у регіональних інтеграційних проєктах, прагнучи зарекомендувати себе як надійного партнера й союзника. Водночас Парагвай традиційно тяжіє до співпраці з правими силами в регіоні.

Стратегічні цілі та виклики розвитку Парагваю

Внутрішніми викликами розвитку держави є, безумовно, подальша розбудова демократії, поліпшення інфраструктури, боротьба з корупцією та злочинністю. Серед істотних перешкод внутрішнього розвитку Парагваю варто виокремити земельне питання, що є достатньо гострим для багатьох латиноамериканських держав. Згідно з даними Світового банку, у Парагваї найвища концентрація земельних угідь у руках найменшої кількості власників у світі. Тільки 2% людей володіють 80% сільськогосподарських земель у державі. Водночас однією з найвразливіших безземельних груп є корінне населення Парагваю. Подібна асиметрія є джерелом соціального невдоволення й містить значні ризики. Наприклад, згідно з опитуванням Латиноамериканського стратегічного центру геополітики (CELAG), 80% респондентів вважають за потрібне передати незаселені землі селянам і корінним мешканцям.

Читайте також: Міграційні кризи в Латинській Америці: причини, тенденції наслідки

Корупція також залишається одним із головних викликів для розвитку держави. Вона підриває довіру суспільства до демократії, послаблює інфраструктуру Парагваю через клієнталізм у державних закупівлях і дозволяє фінансові злочини, порушення прав інтелектуальної власності, масштабну незаконну контрабанду та фінансування тероризму. Згідно з дослідженням CELAG, 82% парагвайців вважають, що купівля голосів є звичайною практикою в муніципалітетах, а оцінка діяльності парламенту збіглася з рейтингом президента Абдо Бенітеса – 79% парагвайців мають негативне сприйняття законодавчої влади. Парагвайська демократія ще молода, і населення повинно бачити переваги, які приносить народовладдя, – міцніші політичні інститути та політичний клас, який фокусується на інтересах людей, а не особистому збагаченні.

На зовнішньополітичному рівні варто підкреслити пріоритетність залучення інвестицій та диверсифікацію джерел надходжень до державного бюджету. Попри активну співпрацю із сусідами – економічними гігантами Бразилією та Аргентиною – Парагвай і надалі відчуває певну асиметрію у відносинах. Наприклад, згідно з опитуванням центру (CELAG), 90% респондентів-парагвайців вважають, що їхня держава має вимагати від Бразилії та Аргентини більших доходів від ГЕС.

Також варто згадати про низку транснаціональних викликів. Регіон на кордоні Аргентини, Бразилії та Парагваю характеризується як слабко керований і є джерелом транснаціональних проблем: відмивання грошей, контрабанди, незаконного обігу зброї та наркотиків, а також збору коштів для екстремістських організацій. Істотним залишається виклик боротьби з наркоторгівлею: вирощуванням канабісу та торгівлею андським кокаїном у прикордонній зоні трьох зазначених держав.

Більше за темою: Мексиканська версія «Breaking Bad»: як розгортається «Війна з наркотиками у ХХІ сторіччі?

Асунсьйон географічно розташований між болівійськими та перуанськими районами виробництва кокаїну та деякими з найбільших ринків кокаїну в Бразилії, Аргентині й далі в Європі та на Близькому Сході, а отже потребує підтримки, щоби належним чином контролювати свій повітряний простір і кордони. Міжнародні злочинні організації, наприклад, бразильська Primeiro Comando da Capital (PCC), почали використовувати слабкі сторони парагвайської державної системи, аби формалізувати контроль над маршрутами наркоторгівлі. Парагвай активно співпрацює зі США, для того щоб розв’язати ці внутрішньодержавні та транскордонні проблеми.

Мурал художників WERC і Гера в Альберді та Пресіденте Франко в Асунсьйоні. LatidoAmericano/Facebook

Отже, Парагвай як демонструє значний політико-економічний прогрес, так і продовжує боротися з певними внутрішніми й зовнішніми викликами на шляху зростання. Центральне місце Парагваю у Південній Америці визначає його регіональне стратегічне значення й заохочує створення стабільних зв'язків у найрізноманітніших сферах двосторонньої політики. Ймовірно, що Парагвай у подальшому намагатиметься використати ці переваги й розбудовувати регіональні партнерства. Можливим є також поширення інновацій в економіці й залучення іноземних інвесторів, зокрема у галузі криптовалют.

Ліва опозиція поступово модернізується, змінює свої підходи й консолідується для завоювання прихильності виборців. Утім вірогідно, що традиційно популярні праві сили залишаться при владі в Парагваї у найближчому майбутньому. Водночас, враховуючи нинішні рейтинги підтримки парламенту і президента, зумовлені, зокрема, прогресом влади в боротьбі з пандемією COVID-19, можна очікувати певне зростання невдоволення населення.

На глобальному рівні Асунсьйон і далі опиратиметься політично й економічно на своїх традиційних партнерів США і Тайвань, але водночас триватиме економічне співробітництво з КНР та РФ. На регіональному рівні ключовими партнерами Парагваю залишаються Бразилія, Аргентина й Чилі. Судячи з динаміки співпраці між державами Південного ринку, можна очікувати продовження регіональної інтеграції в межах блоку МЕРКОСУР.

Висновки

Парагвай демонструє значні показники економічного зростання за останнє десятиліття на тлі певного зниження темпів розвитку інших держав регіону. Серед територіальних і стратегічних викликів Парагваю треба виокремити відсутність доступу до моря, хоча через річкові шляхи налагоджується транспортний коридор між Атлантикою і Тихим океаном. Щодо енергетичних викликів, у державі не виявлено покладів вуглеводнів, утім Парагвай зміг стати світовим чемпіоном у гідроелектроенергетиці та навіть постачає надлишки сусіднім країнам – Бразилії та Аргентині. Варто також виокремити інтерес парагвайської влади до інноваційних економічних проєктів, зокрема в галузі гідроенергетики та криптовалют.

На політичному рівні влада продовжує докладати зусилля для демократизації держави. Інтерес правих сил, включаючи нинішнього президента Абдо Бенітеса та партію «Колорадо», полягає в тому, аби втримати владу на тлі поступового втрачання популярності, пов’язаного, зокрема, з показниками боротьби з пандемією COVID-19. Інтерес лівих сил полягає в тому, щоб об’єднатися і краще представити свою політичну програму, адже традиційно в Парагваї праві консервативні сили мали перевагу над лівими. Ключовим питанням залишається доступність земельних ресурсів для різних суспільних груп, в тому числі корінного населення. Ймовірно, в найближчому майбутньому популярність правих сил у державі триватиме.

На геополітичному рівні, вочевидь, продовжиться економічна співпраця з КНР та РФ, які є ключовими торговельними партнерами країни, але головний фокус уваги все-таки залишиться на політико-економічній співпраці зі США, традиційним союзником. До того ж, Парагвай залишається єдиною державою південноамериканського регіону, яка офіційно визнає Тайвань. Такий напрям зовнішньої політики може бути пов’язаним із солідарністю невеликих економік та відповідним пошуком власного статусу й бажання суб’єктизації на міжнародній арені.

На регіональному рівні, вірогідно, продовжиться співпраця з Бразилією, Аргентиною та Чилі. Окрім того, поступово нормалізуються відносини із сусідньою Болівією. З огляду на традиційну популярність правих сил у Парагваї і відповідно до їхньої політичної програми, продовжиться співпраця з блоками МЕРКОСУР і ПРОСУР. Важливою віхою для розвитку міжнародного співробітництва Парагваю має стати його головування в ПРОСУР 2022 року. Парагвай посилює міжнародні партнерства аби досягти конкурентоспроможності на регіональних і глобальних ринках, зокрема приділяючи значну увагу інноваційному розвитку.

Авторка – Анна Тараненко, кандидатка політичних наук, старша викладачка кафедри міжнародних відносин Національного університету «Києво-Могилянська академія», для Аналітичного центру ADASTRA

Якщо вам до вподоби наші матеріали, підтримайте вихід нових публікацій на Патреоні. Разом – можемо більше!