Перспективи кубинсько-американських відносин за президентства Байдена

Попри те, що Холодна війна вже давно закінчилася, напружені відносини між США та Кубою як релікт минулої епохи залишаються все ще дуже далекими від нормалізації. Як у період біполярного протистояння, так і сьогодні, Вашингтон продовжує протистояти латиноамериканським державам, що обрали соціалістичний шлях розвитку, а потенційні поступки Білого дому в цьому питанні щоразу впираються у внутрішньополітичну опозицію, невдоволення численної кубинської діаспори та ідеологічний чинник.

Варто лише нагадати, що частина санкцій, введених американцями проти Гавани ще в далекому 1960 році, діють дотепер, а щорічні резолюції (наразі їх уже нараховується 29!) Генсамблеї ООН із закликом зняти ембарго з острівної держави залишаються без уваги у Вашингтоні. Зрушити з мертвої точки цю патову ситуацію спробував 44-й президент США Барак Обама, який навіть здійснив історичний візит на Кубу. Проте його наступник Дональд Трамп у руслі своєї жорсткої та ізоляціоністської зовнішньої політики відіграв те невелике потепління, що розпочалося за попередньої адміністрації.

З приходом до влади віцепрезидента часів Обами Джозефа Байдена багато хто очікував, що новий лідер США відновить політику свого демократичного попередника та спробує налагодити відносини з багатолітнім противником. Утім, за рік каденції Байдена серйозних зрушень на кубинському напрямку не відбулося. У цьому матеріалі говоримо про еволюцію кубинсько-американських відносин, головні камені спотикання між двома державами та перспективи нормалізації відносин за президентства Байдена.

Витоки протистояння: Кубинська революція та Холодна війна

Відносини між державами увійшли в круте піке (з якого не можуть вийти досі) після Кубинської революції 1959 року, коли був повалений лояльний до американців режим Фульхенсіо Батисти (1940–1944 рр., 1952-1959 рр.), а до влади на острові прийшли комуністи на чолі з Фіделем Кастро. До цього моменту, починаючи з 1900-х рр., США мали тісні зв’язки з Гаваною, а керівництво останньої здійснювало відповідну лояльну політику, підтримуючи тісні економічно-торговельні відносини з північноамериканським партнером. Водночас в острівній країні протягом десятиліть спостерігалося сильне соціально-економічне розшарування суспільства, тож поступово незадоволення менш привілейованих верств зростало. Режим Фульхенсіо Батисти було повалено через загострення цього соціального конфлікту і невдоволення значної частини кубинського населення його правлінням, яке характеризували як диктатуру.

Зліва направо: Фідель Кастро, Освальдо Дортикос Торрадо, Ернесто «Че» Гевара, Августо Мартинес Санчес та Антоніо Нуньес Хіменес крокують маршем у Гавані, Куба, 4 березня 1960 року. Фото Центру досліджень «Че» Гевари  

Після революції за невдалою спробою американців змістити владу на Кубі за допомогою операції в районі затоки Свиней послідували санкції Вашингтона та прохання гаванського уряду про військову підтримку з боку СРСР. Розміщення на території острова радянських ядерних ракет стало початком Карибської кризи 1962 року, коли світ опинився на межі ядерної війни. Після цього інциденту «острів Свободи» став союзником Радянського Союзу та затятим ворогом США.

1982 року президент від Республіканської партії Рональд Рейган включив Кубу до списку держав-спонсорів тероризму. Наступні глави США Джордж Буш-старший та Білл Клінтон підписали «Акт про кубинську демократію» 1992 року та закон Хелмса-Бертона 1996 року, які посилювали раніше введені санкції. За першим із них американські компанії не могли торгувати з Кубою через треті країни, а за другим – судна з кубинською продукцією не могли заходити в порти США.

Читайте також: Стратегічна культура США: між відданістю світовим ідеалам та гнучкістю принципів

Холодна війна та її наслідки справили значний вплив на кубинсько-американські відносини в економічній та військово-політичній площині. За даними ООН, на 2018 рік торговельні санкції США коштували Кубі більше $130 млрд з часів початку ембарго. Торговельна палата Сполучених Штатів зазначає, що заборона також коштує економіці самої наддержави мільярди доларів щороку. Серед секторів кубинської економіки, які зазнають найбільших збитків, виокремлюються медичний, продовольчий, сільськогосподарський і транспортний. За підрахунками Міністерства сільського господарства Куби, на 2015 рік негативний вплив ембарго на аграрний розвиток дорівнював $592 млн, а на транспортну галузь –  $520 млн, зокрема, через неможливість доступу до портів США.

Водночас Вашингтон зазначає, що загальна сума американських активів на Кубі, захоплених і націоналізованих після приходу до влади Фіделя Кастро, дорівнює $7 млрд. Відповідно ці збитки мають бути повернуті в американський бюджет перед зняттям санкцій із країни. Вплив ембарго на соціально-гуманітарну сферу вирахувати складніше, ніж економічний, але він, безперечно, також істотний.

У політичній сфері навіть після завершення Холодної війни продовжується ідеологічне протистояння між комуністичною владою Куби та принципами західної демократії, які обстоюють США. Варто зазначити, що за шість десятиліть конфронтації можна виявити дуже повільний рух Куби вбік демократизації. Під час правління Рауля Кастро (2006-2018 рр.) держава почала впроваджувати деякі принципи ринкової економіки, але цей поступ не був динамічним. 2019 року вона прийняла нову конституцію, де були закріплені певні економічні реформи. Зокрема впроваджувалося обмеження президентського терміну на посаді, закріплювалося право на юридичне представництво після арешту, визнавалася приватна власність і право міжнародних корпорацій інвестувати в державні об’єкти.

Плакат з Фіделем та Раулем Кастро у Гавані, 18 квітня 2018 року. Рамон Еспіноса/AP

Незважаючи на це, залишаються чинними принципи державного контролю за економікою та визначальна політична роль Комуністичної партії Куби. Згідно з Індексом демократії 2020, режим країни характеризується як «авторитарний», і вона посідає 140 місце зі 167. Згідно зі звітом Freedom House, 2021 року Куба посіла 13 місце зі 100 (показник політичних прав – 1/40, громадянських свобод 12/60, за показником свободи Інтернету – 21-е місце зі 100) і характеризується як «невільна» держава. До того ж, цей індикатор погіршився порівняно з 2020 роком, коли держава посідала 14 місце.

Окрім того, значним пунктом суперечок досі залишається статус військової бази США в Гуантанамо. Кубинська сторона зазначає, що їй має бути повернутий повний контроль над територією, яку нині займає база, а США заявляють про своє право користування цієї територією з огляду на домовленості, досягнуті після іспансько-американської війни 1898 року. Отже, відлуння Холодної війни продовжує впливати на американсько-кубинські відносини.   

Нова відлига? Від Обами до Байдена

44-й президент США Барак Обама ще під час передвиборчої кампанії критикував безрезультатність багатолітньої політики США щодо Гавани й вже з приходом до влади почав знімати деякі санкції. Зокрема кубинським американцям було дозволено відправляти грошові перекази на острів, а громадяни США отримали можливість відвідувати Кубу з релігійними та освітніми цілями. Тоді ж почалася м’яка трансформація політичного курсу Гавани з огляду на зміну влади у Венесуелі після смерті Уго Чавеса 2013 року, а також підписання мирної угоди в Колумбії 2016 року і відповідне послаблення позицій лівих сил у Карибському регіоні. ГА ООН, у свою чергу, прийняла чергову резолюцію A/RES/69/5 від 28 жовтня 2014 року про необхідність припинити економічну блокаду Куби.

Дізнавайтеся більше: Венесуельська криза: внутрішні причини та інтереси зовнішніх акторів

2015 року було відновлено дипломатичні зв’язки між країнами. Кубу було виключено зі списку держав-спонсорів тероризму, а наступного, 2016 року, Барак Обама відвідав Гавану. Це був перший візит чинного президента США з часів Келвіна Куліджа в 1928 році. Білий дім також дозволив американським компаніям надавати інтернет-послуги державі. Також протягом 2015-2016 рр. було пом’якшено обмеження на подорожі на острів, надсилання грошових переказів, торгівлю, телекомунікації, банківські та фінансові послуги. Відновлення відносин призвело до укладання більше 20 двосторонніх договорів та налагодження численних діалогів між США та Кубою. Зокрема 2017 року Барак Обама скасував політику “wet foot, dry foot”, згідно з якою ті кубинці, яким вдалося нелегально дістатися території США, можуть залишитися там жити.

Президент США Барак Обама та президент Куби Рауль Кастро на спільній пресконференції в Гавані, 21 березня 2016 року. US Department of State

Після приходу у 2017 р. до влади в США кандидата від Республіканської партії Дональда Трампа здобутки на кубинському напрямку почали відкочуватися назад. Хоча відкрите на острові посольство й було збережене, інтенсивність дипломатичних контактів знизилася, а критика політики гаванського уряду, зокрема в площині прав людини, почастішала. Нова адміністрація почала повертати санкції. 2017 року була заборонена торгівля з компаніями, пов’язаними з кубинськими силовими структурами, а також громадянам США заборонили відвідувати Кубу з освітньо-культурними цілями. Президент Штатів звинуватив країну в підтримці порушень прав людини з боку уряду Ніколаса Мадуро в сусідній Венесуелі. В останні дні перебування Трампа на посаді Кубу було знову додано до списку держав-спонсорів тероризму.

Варто також згадати дипломатичний скандал 2017 року, пов'язаний зі «звуковими атаками» на співробітників посольства США в Гавані. У результаті Штати вислали 15 дипломатів з посольства Куби у Вашингтоні. Протягом 2019-2020 рр. Дональд Трамп заборонив більшість комерційних авіарейсів (окрім Гавани) та поїздок круїзними кораблями на острів, а компанія «Вестерн Юніон» закрила 407 пунктів для переказу грошей у країні.

Кандидат від Демократичної партії Джо Байден під час президентських перегонів 2020 року дотримувався м’якшої лінії щодо Куби. Він наполягав, що політика жорстких санкцій є неефективною, тож треба застосувати гнучкіший і ліберальніший підхід. Під час передвиборчої кампанії Байден зазначав, що планує повернутися до політики зближення з Кубою, започаткованої Бараком Обамою. Після приходу до влади він підкреслив, що планує скасувати заборону грошових переказів, а також дозволити громадянам США здійснювати поїздки на острів.

Цікаво знати: Трамп-2024: чи можливе повернення 45-го президента США до Білого дому?

У промові новообраного президента Джо Байдена від 4 лютого 2021 р., присвяченій місцю Америки у світі, окремо питання Куби не підіймалося, утім, підкреслювалося, що США мають протистояти зростанню авторитарних режимів у світі.  У березні прессекретар Білого дому зазначив, що, хоча зміна політики стосовно Куби не є серед головних завдань президента, влада зобов’язується зробити акцент на правах людини основним пунктом цієї політики та планує переглянути рішення попередньої адміністрації, у тому числі статус Куби як держави-спонсора тероризму. Стратегія нового президента також передбачала пом’якшення обмежень на інвестиції в економіку острова. Зрештою, на початку 2021 р. питання подорожей на Кубу не було пріоритетним у будь-якому разі через карантинні обмеження.

Певних складнощів для реалізації примирливої політики додавали суперечки всередині американського політикуму та суспільства. У березні 2021 р. 80 членів Конгресу від Демократичної партії закликали Джо Байдена пом’якшити санкції, зокрема скасувати заборону грошових переказів та оновити дипломатичний склад посольства США на Кубі. Проте протилежною виявилася позиція кубинської діаспори в Штатах, значна частина якої рішуче виступає проти зняття санкцій з країни, допоки режим не стане на демократичний шлях. Американські політики, особливо кандидати в президенти, зважають на думку чисельних вихідців з Куби, які традиційно беруть активну участь у всіх виборах і чиї голоси часто стають вирішальними в таких ключових штатах. Відомо, що Дональд Трамп своєю жорсткою риторикою щодо Куби прагнув отримати їхні голоси. Те саме питання постало й перед Байденом: пом’якшення санкцій щодо Куби й у Венесуели без істотних поступок із боку їхніх урядів може призвести до втрати голосів кубинських американців.

Президент США Джо Байден зустрічається з кубинсько-американськими лідерами в Державній їдальні Білого дому у Вашингтоні, США. Евелін Гокстайн/Reuters

Новопризначений держсекретар Ентоні Блінкен у промові «Зовнішня політика для американського народу» від 3 березня 2021р. окреслив зовнішньополітичні пріоритети адміністрації Джо Байдена. Зокрема, перші два – це боротьба з наслідками пандемії COVID-19 і відповідна міжнародна співпраця, подолання економічної кризи, а в якості третьої позиції згадувалася боротьба за демократію та протистояння авторитарним режимам. Куба безпосередньо не була зазначена в промові, але 5-м пунктом стало пожвавлення зв’язків із союзниками та партнерами, серед яких згадувалася й Латинська Америка. Отже, питання перегляду відносин з Кубою не було визначено як пріоритет зовнішньої політики США на 2021 рік, утім, воно стосувалося першочергового завдання боротьби зі зростанням авторитаризму у світі.

Рік президентства Байдена: результати для американсько- кубинських відносин

Через рік діяльності нової адміністрації взаємини між країнами залишаються непростими. Досі залишаються чинними санкції, введені попереднім президентом що, зокрема, пов’язується з погіршенням стану демократії на Кубі. На кінець 2020  р. економіка острова переживала найгіршу з часів розпаду СРСР кризу через вплив пандемії COVID-19 і санкції США. Надходження закордонної валюти до економічної системи держави зменшилися на 90%, зокрема через карантинні обмеження на туристичні подорожі. І хоча продаж продуктів харчування та медикаментів не обмежений умовами ембарго, заборона грошових переказів на острів зупинила приплив більше $3,5 млрд до родичів громадян Штатів на Кубі.

У липні цього року на острові почалися протести проти влади, очолюваної з 2019 року Мігелем Діас-Канелем. Вони були пов’язані з низькими темпами економічного зростання та браком реформ. Тисячі кубинців протестували через нестачу продуктів харчування, палива, медикаментів, а також обмеження громадянських свобод. У відповідь влада заарештувала організаторів заворушень та обмежила використання інтернету й соціальних мереж.

Зібрання перед Білий домом на підтримку протестувальників на Кубі, 13 липня 2021 року. Сюзан Волш/AP

Влада США виступила проти дій кубинського уряду. Адміністрація президента та Державний департамент разом із 20 іншими державами засудили масові арешти та ув’язнення протестувальників на острові. Білий дім створив робочу групу для пошуку шляхів спрямування грошових переказів безпосередньо кубинському населенню та почав перегляд можливостей збільшення штату працівників посольства США в Гавані для полегшення консульської служби. У липні цього року Сенат ухвалив резолюцію S.2045, згідно з якою вулицю перед посольством Куби в Сполучених Штатах мають перейменувати за ім’ям політичного активіста Освальдо Пая. Міністерство фінансів США запровадило персональні фінансові санкції проти трьох силових структур та восьми посадовців із сектору безпеки Куби, залучених до придушення протестів.   

Липневі протести змусили владу Штатів дещо переглянути свій зовнішньополітичний курс і сконцентрувати увагу на Кубі. У відповідь на заворушення Джо Байден закликав гаванський уряд поважати права людей і дослухатися до волі населення. Американський уряд ввів нові санкції проти кубинських високопосадовців, у тому числі очільників поліції. Радник президента США із питань національної безпеки Джейк Салліван зазначив, що напередодні запланованих на осінь нових демонстрацій кубинський режим очікувано вжив низку заходів, як-от ув’язнення, спорадичні арешти та залякування.

У свою чергу влада острова вважає причиною дестабілізації зовнішній чинник. Зокрема політичне керівництво Куби на чолі з Мігелем Діас-Канелем звинуватило США, емігрантів і дисидентів у провокаціях. Кубинський режим закидає посольству Штатів у Гавані організацію підривної діяльності. Водночас у липні цього року опозиційно налаштовані кубинські американці в Конгресі, у тому числі сенатор Марко Рубіо, закликали Джо Байдена навпаки розширити список санкцій проти держави, запроваджених за часів Дональда Трампа.

Зрештою президент прийняв рішення не змінювати політичний курс щодо Куби. У липні він зазначив, що не планує повністю скасувати політику свого попередника Дональда Трампа для того, щоб уникнути можливостей зловживань із боку нинішньої кубинської влади. На жорстку політику Джо Байдена та введення нових санкцій проти місцевих посадовців за розгін демонстрантів у липні цього року впливав сенатор Роберт Менендес, голова комітету Сенату з міжнародних відносин, син кубинських іммігрантів, який свого часу критикував м’якіший курс Барака Обами. Читайте більше: Уроки революцій: як соцмережі стають інструментом протестів? У заяві від 22 липня 2021 р. Джо Байден висловив свою підтримку мирним протестувальникам на Кубі та зазначив, що найважливішими пунктами його адміністрації будуть такі:

·       покарання кубинського режиму (22 липня 2021 року Міністерство фінансів США ввело санкції проти Міністра оборони Куби та Спеціальної національної бригади Міністерства оборони Куби за їхню роль у розгоні мирної демонстрації 11 липня);

·       допомога кубинським громадянам в отриманні доступу до інтернету (уряд США активно співпрацює з приватним сектором, щоб знайти шляхи гарантування безпечного та надійного доступу до всесвітньої мережі на острові);

·       увага до думки кубинсько-американських лідерів (адміністрація продовжить зустрічатися з кубинсько-американськими лідерами та зацікавленими особами, які допомагають протестувальникам на острові бути почутими, та надають свої рекомендації американському уряду);

·       перегляд політики грошових переказів (мета Білого дому полягає в  тому, щоб допомогти родинам підтримати одна одну за умови неможливості кубинського уряду зловживати цими коштами);

·       зміна дипломатичного складу посольства США в Гавані (Вашингтон має на меті покращити консульські послуги кубинському населенню, але водночас подбати про безпеку американських дипломатів, адже в минулому траплялися випадки, коли представники посольства отримували тяжкі травми на дипломатичній службі на острові).

У дусі проголошеної на початку року співпраці з міжнародними організаціями та партнерами Джо Байден залучає представників світової спільноти до питання послаблення протистояння. Зокрема використовувалася  підтримка Папи Римського Франциска для полегшення долі в’язнів на Кубі й у Венесуелі, що є дуже вагомим сигналом для латиноамериканського континенту, де переважає католицьке віросповідання. Окрім того, наприкінці листопада в Маямі було створено Трансатлантичний форум за вільну Кубу за ініціативи платформи Cuba Decide («Куба вирішує»), до якого увійшли представники Європейського парламенту і парламентів Іспанії, Нідерландів, Канади і США. У форумі також беруть участь організації громадянського суспільства та кубинська діаспора. 

Кубинці в черзі на оптовий ринок у Гавані, 31 липня 2020 року. Ісмаель Фрасіско/AP

Незважаючи на вжиті заходи, за останні пів року кубинська влада не змінила свій політичний курс. Спроби подальших протестів були припинені, зокрема на демонстрації, запланованій на 15 листопада 2021 р., майже не було учасників, оскільки влада заарештувала сотні дисидентів напередодні. За висновком Chatham House, політичні заворушення на Кубі знову привернули увагу до питання американського ембарго, але, зрештою, причиною протестів  є непопулярний режим та незбалансована політична система. Символічним є те, що 15 листопада Куба знову відчинила свої двері туристам після карантинних обмежень, що має покращити економічний стан держави, а, отже, і суспільні настрої.  

Результатами майже року президентства Джо Байдена для американсько-кубинських відносин є в цілому підтримання статусу-кво, встановленого попереднім президентом (санкції так і не були пом’якшені), наголос на увазі до прав людини й демократичному розвитку та залучення потенціалу громадянського суспільства й міжнародної спільноти для врегулювання конфронтації. На початку листопада 2021 р. адміністрація президента отримала рекомендації щодо відновлення можливості грошових переказів на Кубу, але відіслала їх на доопрацювання, щоб знайти «інноваційні можливості» гарантувати, що гроші, які надсилають кубинські американці своїм родинам на острові, не потраплять до рук авторитарної влади. Станом на листопад цього року ця заборона не була скасована, і, зрештою, Білий дім підкреслив, що зміна політичного курсу стосовно острівної держави не є серед пріоритетів нинішньої політики президента. 

Попри запеклі суперечки між прихильниками та опонентами ембарго, адміністрація Джо Байдена продовжує шукати оптимальний набір інструментів для зовнішньої політики щодо Куби, при цьому прагнучи врахувати захист прав місцевого населення, антикомуністичні настрої кубинської діаспори в США, моральний аспект продовження санкцій, які не виявились ефективними за 60 років свого існування з точки зору повалення авторитарного режиму, і стратегічні інтереси держави в регіоні. Водночас увага влади США приділяється небезпеці посилення авторитарних режимів у регіоні та світі.

Перспективи подальших відносин США та Куби

На розвиток подальших відносин між державами  впливають інтереси та мотивації залучених акторів. Пріоритетом кубинської влади є збереження нинішнього політичного курсу, але при цьому зняття економічного ембарго США, до чого вона закликає під гаслом утисків кубинського населення. Зокрема Міністерство закордонних справ Куби ставить перед собою такі завдання: дотримання принципів революційної дипломатії, захист соціалістичної батьківщини від ворожих кампаній та загроз у міжнародному середовищі, боротьба за зняття блокади, підтримка єдності народів третього світу.

Дізнавайтеся більше: Особливості зовнішньої політики Аргентини у ХХІ сторіччі

Мігель Діас-Канель є президентом Куби з 2019 р. та 1-м секретарем Комуністичної партії з квітня 2021 р. Відхід від влади його попередника Рауля Кастро (2011-2021рр.) та деяких старших лідерів Політбюро відображає зміну поколінь кубинської влади. Утім, загальний кастрівський курс зберігається. Серед складнощів дотримання цього курсу є те, що Діас-Канель не користується значною політичною популярністю в країні. Його рейтинг є значно нижчим серед кубинців, ніж колись у державного лідера Фіделя Кастро. Повільні темпи економічного зростання сприяють протестним настроям у суспільстві. Отже, уряд дуже неквапливо та обережно визнає свої політичні прорахунки. Наприклад, одна з поступок у відповідь на липневі протести цього року полягає в тому, що влада тимчасово дозволила подорожуючим ввозити деякі товари (продукти харчування та медикаменти) на острів без мита.

Рауль Кастро (справа) з президентом Куби Мігелем Діас-Канелем на заключній сесії 8-го з’їзду Комуністичної партії в Гавані, 19 квітня 2021 року. Аріель Лей Роєро/AP

Завданням США є нормалізація відносин із Кубою шляхом сприяння демократичним змінам у цій державі. Утім, нині рівень демократії на острові є низьким та існує небагато передумов для його підвищення в найближчій перспективі. Кубинське питання також зостається предметом суперечок всередині американського суспільства. Потужним внутрішнім чинником впливу на формування зовнішньої політики США щодо Куби залишається місцева діаспора, яка значною мірою налаштована опозиційно до комуністичної влади на острові.

Дискусійним залишається питання зняття ембарго. З одного боку, воно не довело свою доцільність для демократизації кубинського режиму. Міжнародна громадськість і, зокрема, ООН закликає скасувати економічні санкції. З іншого ж, повне скасування обмежень без суттєвих змін із боку кубинської влади також не виглядає ймовірним кроком Вашингтона. Щодо подальших планів і відповідних законодавчих ініціатив США, то Білий дім запропонував виділити $20 млн на 2022 р. для підтримки демократії та прав людини на Кубі (стільки ж, скільки асигнувалося щорічно з 2014 р.) та $12,973 млн на телерадіомовлення (стільки ж, скільки асигнувалося 2021 р.). Конгрес підтримав обидві програми. У законопроєкті зазначається, що з $20 млн на програми підтримки демократії  не менше 5 мають призначатися на підтримку вільного підприємництва, розвиток бізнесу, соціальних і культурних заходів на Кубі. Отже, влада США радше віддає перевагу інвестуванню в демократизацію кубинської держави. 

Геополітичний контекст

Однак не тільки внутрішній порядок денний визначає американсько-кубинські відносини, мають значення також і дії третіх країн. В економічному контексті впливає вимір співпраці острівної країни з КНР та РФ і, відповідно, геополітичне протистояння цих двох держав із США. Пекін належить до топ-трійки торговельних партнерів Гавани разом із Венесуелою та Іспанією. Динамічний технологічний прогрес Китаю останніх років являє собою новий виклик для подальшої американської політики. Китайські технології дедалі більше конкурують з американськими на Кубі.

Прикладами можуть бути 5G від компанії Huawei, високошвидкісний залізничний транспорт, та невдовзі – пасажирські реактивні літаки, які КНР розробляє у співпраці з РФ. При цьому ці держави не вимагають внутрішніх змін кубинського режиму, пов’язаних із підтримкою демократії. Тож США треба знайти додаткові стимули, щоб зацікавити кубинську владу кооперацією. Одним із таких чинників може бути географічна близькість двох держав і відповідна зручність та рентабельність торгівлі. Окрім того, це питання людського капіталу та численних родинно-соціальних зв’язків громадян США з кубинцями. І, власне, туризм продовжує залишатися перспективною галуззю співпраці двох держав.

Варто знати: Латинська Америка під прицілом Китаю

Якщо говорити про відносин із РФ, то тут Куба має довгу традицію та налагоджені канали комунікації з правонаступницею СРСР. На острові зберігається пост прослуховування, який був законсервований напередодні розпаду СРСР, та нещодавно Росія активувала цю станцію, що може бути пов’язано з подальшими технологічними атаками на територію США. В умовах підвищеного рівня інформаційної небезпеки у світі, поширення дезінформації, численних гібридних загроз така тенденція може викликати занепокоєння з боку влади Сполучених Штатів.

Щодо регіонального виміру варто виокремити співпрацю Куби з такими сусідніми карибськими державами, як Венесуела, Мексика, Нікарагуа та Колумбія, а також окремо з Іспанією, з якою Кубу пов’язують давні історичні взаємини. На субрегіональному рівні Карибського басейну різною мірою присутні достатньо сильні ліві настрої. Куба має тісне політико-економічне співробітництво з Венесуелою під керівництвом Ніколаса Мадуро, зокрема в енергетичній галузі. В обох державах нині на чолі авторитарні лідери. Якщо Куба плануватиме подальше зближення із США, їй доведеться припинити свої відносини з урядом Венесуели, оскільки влада Сполучених Штатів його не визнає, а натомість вважає легітимним президентом Хуана Гуайдо, хоча такий сценарій і є малоймовірним.

Молодий чоловік рибалить у районі Регла біля поромної переправи до Гавани через затоку, 14 березня 2016 року. Рамон Еспіноса/AP

Варто згадати й про мексиканського президента Андреса Лопеса Обрадора, який відомий своїми симпатіями кубинському режиму. Він належить до створеної ним же демократичної партії MORENA, яка тяжіє вліво. У листопаді 2021 р. він знову підкреслив неприйнятність економічного ембарго, необхідність його скасування та підтвердив свою підтримку народу й уряду Куби. Водночас на зустрічі з лідерами північноамериканського регіону Джо Байденом і Джастіном Трюдо цього ж місяця він наголосив на важливості спільних економічно-соціальних дій для протистояння китайській загрозі. А це, у тому числі, означає протистояння проявам авторитарних тенденцій. Можна констатувати, що Андрес Лопес Обрадор симпатизує Кубі ідеологічно, але рішуче не виступає проти кубинської позиції північноамериканських партнерів по Угоді про вільну торгівлю (USMCA).

Кубу та Колумбію також пов’язують давні взаємини. Ліві сили та комуністи країни, зокрема повстанська Армія національного визволення (ELN), надихалися прикладом кубинської революції. Представники Гавани навіть виступали посередниками в секретних переговорах між урядом Боготи та лівими повстанцями, результатом яких стало укладення історичного мирного договору 2016 року. Проте зараз на чолі Колумбії перебувають консерватори, яких представляє президент Іван Дуке, і вони не висловлюють видимих симпатій кубинському режиму. Зокрема влітку 2021 року Богота утрималася при голосуванні в ООН за резолюцію щодо скасування економічних санкцій проти Куби. Утім, наступні президентські вибори в Колумбії заплановані на 2022 р., і нині найвірогіднішим переможцем є представник лівих сил Густаво Петро, що означає, що курс колумбійсько-кубинських відносин може зазнати змін цього року.

Детальніше про проблему: Громадянська війна в Колумбії: чи існує мир після миру?

У Нікарагуа нині при владі авторитарний лівий режим на чолі з президентом Даніелем Ортега, який підтримує кубинський уряд. У 1970-х рр. він перебував у вигнанні на острові та пройшов курс партизанської підготовки, проведений кубинськими комуністами. Після повернення Ортеги додому його діяльність призвела до нового сплеску нікарагуанської революції. Він очолює соціалістичну партію Сандиністський фронт національного визволення. У листопаді 2021 р. було оголошено, що кубинські громадяни можуть відвідувати Нікарагуа без візи. За прогнозами, багато кубинців намагатимуться таким чином потрапити до США нелегально через територію Центральної Америки, що може дестабілізувати ситуацію на американському кордоні.

На європейському напрямку Іспанія залишається одним із основних торговельних партнерів Куби. Вона є головним інвестором в економіку острівної держави та знаходиться на 3-му місці серед її торговельних партнерів. У свою чергу, Куба є одним із головних торговельно-економічних партнерів Іспанії в Латинській Америці. Водночас піренейська держава є трансатлантичним партнером США по НАТО та, відповідно, має політичні та безпекові зобов’язання перед ними. Попри активну економічну співпрацю Іспанії з Кубою офіційний Мадрид засуджує кроки кубинської влади щодо придушення протестів 2021 р. та загалом закликає до поліпшення ситуації з правами людини на острові.

Прем’єр-міністр Іспанії Педро Санчес заявив, що Куба не є демократією, а в листопаді минулого року підкреслив, що репресивна політика Гавани стосовно дисидентів сприяє консервації авторитарного режиму та поширенню антидемократичних настроїв. Отже, попри тісне економічне співробітництво, Іспанія визнає недемократичність кубинської влади, а, відтак, може сприяти ініціативам щодо її лібералізації. Так, представники парламенту Іспанії увійшли до новоствореного Трансатлантичного форуму за вільну Кубу.

Читайте також: Внутрішня політика Іспанії: перемоги та невдачі першого коаліційного уряду

Фактором ризику для американсько-кубинських відносин є те, що небезпека поширення авторитаризму залишається на першому місці серед трендів 2022 р. Повне зняття санкцій нині, на тлі недавніх протестів та відсутності відповідних поступок і компромісів із боку кубинської влади, є навряд чи доцільним і малоймовірним з боку адміністрації Джо Байдена. Водночас низькою є вірогідність того, що нинішня кубинська влада радикально змінить свій запланований курс. Деякі карибські держави, як-от Венесуела, Нікарагуа та Мексика, різною мірою висловлюють підтримку кубинській владі. Утім, навряд чи вони можуть кардинальним чином вплинути на відносини США-Куба, чого не можна сказати про КНР і РФ та перспективи залучення ними острівної країни до подальшого геополітичного протистояння зі Сполученими Штатами. Тож, найімовірніше, у найближчій перспективі американсько-кубинські відносини продовжать залишатися достатньо напруженими.    

Висновки

За рік свого президентства Джо Байден, попри відмінну риторику, по факту зберіг політику свого попередника щодо Куби, зберігши введення Трампом санкції і наполягаючи на демократичних перетвореннях у державі перед пом’якшенням економічного тиску. Цілі США полягають у підтримці демократії та захисті громадянських прав населення острова. Хоча й кубинське питання ще на початку минулого року не стояло серед пріоритетів зовнішньої політики адміністрації Байдена, найбільші за десятиліття липневі протести в країні знову актуалізували пошук можливостей розв’язання кубинської кризи. Разом з тим, з огляду на невисокий політичний рейтинг американського лідера, він повинен враховувати внутрішньополітичну боротьбу та позицію численної кубинської діаспори, яка виступає за недопущенні зняття ембарго без суттєвих поступок із боку офіційної Гавани. Зрештою, зміна політичного курсу щодо Куби не задекларована серед пріоритетів нинішньої політики президента США.

Чоловік демонструє прапори США та Куби у своєму будинку в Гавані. Яміль Лаге/AFP

Завдання кубинської влади, очолюваної Мігелем Діас-Канелем, полягають у перемозі в ідеологічному протистоянні із США, а також збереженні своїх позиції на тлі протестних настроїв у суспільстві. Економічний інтерес гаванського уряду полягає в тому, щоб зберегти існуючий стан справ у країні, але при цьому домогтися від США зняття ембарго з огляду на гуманітарну ситуацію на острові та аморальність продовження санкцій, які засуджує навіть ООН. Парламентські вибори на Кубі заплановані на 2023р. Вони будуть першими з 1976 р., у яких не братимуть участь представники родини Кастро. Утім, виклик для демократії полягає в тому, що в статті 5 конституції Куби закріплена провідна роль єдиної політсили – Комуністичної партії Куби – для суспільства і держави.

Також за темою «Країна загального добробуту», або Феномен комунізму в КНР

У геополітичному сенсі фактором ризику для США є поглиблення економічної співпраці КНР із Кубою та отримання останньою нових китайських технологій без демократичних змін у її політичній системі. На регіональному рівні симпатії Кубі висловлюють Венесуела та Нікарагуа й до певної міри влада Мексики. Неформально місцевий режим підтримують ліві сили в Колумбії. Утім, вони не мають достатньо економічних і політичних аргументів, щоб кардинально вплинути на відносини США-Куба. Давній торговельний партнер Куби і впливовий гравець у латиноамериканському регіоні – Іспанія – не підтримує антидемократичні кроки кубинської влади.

Отже, США за президентства Джо Байдена продовжать переслідувати свою основну ціль – налагодження взаємовигідних відносин із Кубою шляхом її демократизації. Тривала політика санкцій проти кубинського режиму не сприяла його значному пом’якшенню, водночас повне скасування ембарго на тлі посилення авторитаризму на Кубі є також малоймовірним найближчим часом. Американсько-кубинські відносини залишаються непростими, але Сполучені Штати продовжують обстоювати важливість демократичних змін та захист громадянських прав населення Куби.

Авторка – Анна Тараненко, кандидатка політичних наук, старша викладачка кафедри міжнародних відносин Національного університету «Києво-Могилянська академія», для Аналітичного центру ADASTRA

Якщо вам до вподоби те, що ми робимо, підтримайте нас на Патреоні! Таким чином ви робите свій важливий внесок у розвиток української аналітики.