Президентські вибори-2021 в Чилі: популізм, зміна поколінь чи несподіваний розворот вліво?

19 грудня в Чилі відбувся другий тур президентських виборів, у якому перемогу здобув 35-річний Габріель Борич, ставши таким чином наймолодшим президентом в історії цієї країни. Попри впевнену перемогу Борича з 55%, інтрига стосовно того, хто очолить Чилі на наступні 4 роки, не зникала до кінця підрахунку голосів. Аналітики та журналісти називали ці вибори найбільш поляризованими та напруженими з 1990 р., коли в державі утвердився демократичний режим після відставки генерала-диктатора Августо Піночета. Тож які теми та проблеми домінували в Чилі під час цього виборчого циклу і з якими викликами зіткнеться новообраний президент, розбиратимемося в цьому матеріалі.

На виборах 2021 р. Габріель Борич очолив рух «Схвалюю гідність» (Apruebo Dignidad), який об’єднав дуже широкий спектр лівих сил, – від комуністів до поміркованих соціалістів. Його головним опонентом став 55-річний Хосе Каст, котрий балотувався від Республіканської партії (Partido Republicano). Відповідно до рухів, які представляли кандидати в президенти, Борича описували як крайньо лівого, а Каста навпаки як крайньо правого. При цьому обидва конкуренти другого туру виглядали не дуже звичними фігурами для політичного ландшафту Чилі останніх двох десятиліть. Для того щоб зрозуміти чому і Борич, і Каст вважалися нетиповими кандидатами на виборах, варто прослідкувати головні тенденції у політичному житті Чилі 2000-2010-х рр.

Чилійська політика після падіння диктатури Піночета

У 1988 р. у Чилі було проведено референдум, відповідно до результатів якого Августо Піночет мав скласти свої повноваження. Демократичний транзит країни тривав 2 роки, допоки в 1990 р. новим президентом не став Патрісіо Айлвін. Боротьбу за демократизацію Чилі очолило «Об’єднання партій за демократію» (Concertación de Partidos por la Democracia), або ж скорочено «Об’єднання». До цієї групи увійшли всі опозиційні Піночету політичні рухи та партії, у більшості своїй лівого або центристського спрямування. Саме «Об’єднання» запропонувало кандидатуру Айлвіна на виборах 1990 р.

Відтоді протягом 20 років до 2010 р. на президентських виборах у Чилі перемагали представники цього політичного руху. Авторитет найбільшої опозиційної групи, яка змогла швидко й мирно перетворити Чилі з авторитарної держави на демократію, забезпечував «Об’єднанню» високі рейтинги. При цьому президенти, які представляли цей політичний рух, проводили доволі помірковану центристську політику, намагаючись балансувати між принципами вільного ринку й зростанням економіки з одного боку та розширенням системи соціального забезпечення з іншого. У 2006 р. Мішель Бачелет, яка представляла «Об’єднання», стала першою жінкою-президеткою Чилі.

Читайте також: Як президентські вибори 2021 року змінили політичний ландшафт Еквадору

2010 року вперше за багато десятиліть президентом було обрано представника право-центристських сил Себастьяна Піньєру. Перемога цього кандидата частково була зумовлена запитом на зміни у чилійській політиці, тому що його головним конкурентом на виборах був експрезидент Чилі у 1994-2000 рр. Едуардо Руїс-Тагле, який був висунутий «Об’єднанням».

Однак вже у 2014 р. лівоцентристи змогли знову перемогти на президентських виборах з кандидатурою Мішель Бачелет. Однією з причин поразок правоцентристів на цих виборах стали масові студентські протести 2011 р., які були спричинені кризою у системі освіти через відсутність інвестицій у цю сферу з боку держави і сильний вплив приватного сектору (більшість ВНЗ були недержавними), що призводило до неконтрольованого (й часто непосильного) зростання ціни на навчання і, відповідно, до браку можливостей для здобуття освіти для людей з середнім та низьким рівнем доходів. Саме на цих протестах вперше себе проявив Габріель Борич, який став одним з лідерів студентських рухів у Чилі.

Емблема «Об’єднання партій за демократію», яке домінувало у чилійській політиці з 1990 р. Biblioteca del Congreso Nacional de Chile.

Парадокс чилійської політики полягає у тому, що у 2018 р. симпатії виборців знову схилилися на користь Піньєри, котрий вдруге став президентом країни. Таким чином, протягом 2006-2022 рр. на посаді глави держави змінювали одна одного Мішель Бачелет та Себастьян Піньєра. Варто зауважити, що, хоча ці фігури номінально належать до різних політичних спектрів (лівоцентристського та правоцентристського), значна кількість їхніх соціально-економічних політик була дуже схожою. Доля вибрів вирішувалася переважно конкретною ситуацією та факторами балансу сил напередодні електорального процесу – виступами студентів, особистостями кандидатів, політичними скандалами тощо.

Ситуація в Чилі напередодні президентських виборів 2021 р.

Саме події другої каденції Себастьяна Піньєра у 2018-2022 рр. багато в чому вирішили симпатії електорату на виборах нового президента. У цей час Чилі переживало найбільші суспільно-політичні протести за весь період після відставки Августо Піночета. Виступи, що відбулися у 2019-2020 рр., отримали назву «Соціальне потрясіння» (Estallido social). І хоча приводом для демонстрацій послужило підвищення ціни на проїзд у метро в столиці, виступи охопили більшу частину країни, а люди висунули значну кількість економічних та політичних вимог.

Попри те, що протягом 1990-2000-х рр. економіка Чилі мала найбільші темпи зростання в Латинській Америці, населення держави залишалося відносно бідним. Головною проблемою країни є те, що ще за часів Піночета соціально-економічну систему було побудовано на мінімальній участі держави в наданні населенню найбільш важливих послуг – охорони здоров’я, освіти, транспорту, пенсійного забезпечення. Через це, всі згадані сфери у своїй більшості організовуються приватними підприємствами, що значно збільшує вартість цих послуг. Ціни на деякі послуги та товари в Чилі є одними з найвищих у світі (транспорт) або регіоні (бензин).  

Детальніше про проблему: Що насправді стоїть за протестами в Чилі?

Студентські протести 2011 р. базувалися на тому, що значна кількість чилійців не має доступу до вищої освіти, а для того, щоб здобути її, вимушена брати кредити. Протести «Соціального потрясіння»  2019 – 2020 рр. показали, що населення незадоволено тими спробами реформ, що робилися протягом 30 років після повернення до демократії. Чилійці продемонстрували суспільний запит на трансформацію суспільно-економічної системи у бік більшої участі держави в економіці та забезпечення основних потреб саме урядом.

Головною політичною вимогою, яка постала на порядку денному протестів 2019 р., стало прийняття нової конституції Чилі. Станом на 2019 р. країна все ще послуговувалася основним законом 1980 р., що був укладений ще за часів Піночета. По-перше, цей документ ототожнював собою режим, за якого його було створено. По-друге, конституція 1980 р. робила країну достатньо централізованою й обмежувала можливості для самоврядування окремих регіонів. Також на протестах лунали заклики про оновлення політичної системи Чилі, яка протягом 1990 – 2020 рр. залишалася доволі елітарною та зачиненою від сторонніх учасників.

Протести в Сантьяго під час «Соціального потрясіння». Окрім прапорів Чилі, видні численні стяги мапуче. 2019 р. Marcelo Hernandez/Getty Images

Ще одним аспектом незадоволення президентом Піньєрою та політичною елітою Чилі в цілому стало «індіанське питання», яке також відоме під назвою «конфлікт мапуче». Корінні народи Америки, головним чином мапуче, становлять до 10% населення країни. При цьому в Чилі, як і в багатьох країнах Латинської Америки, саме вони становлять найбідніші та найменш освічені верстви населення. Для покращення свого соціально-економічного становища мапуче Чилі з 1990-х рр. системно ведуть боротьбу з владою як мирними (партії, мітинги, бойкоти, марші), так і доволі агресивними засобами через підпали автівок, спалення будівель, організацію аварій поїздів тощо. 

На обидві каденції Себастьяна Піньєри (2010-2014, 2018-2022) припали найбільш активні спалахи конфлікту мапуче. У 2010-2011 рр. протести корінного населення відбувалися синхронно зі студентськими виступами. Тоді за ініціативи глави держави було прийнято поправки до антитерористичного закону, які розширювали повноваження правоохоронних органів.

Вас може зацікавити: Процес миробудування в Колумбії: стратегії підтримки діалогу

Як наслідок, на територію Арауканії – регіону, де проживає більшість мапуче, – було введено значні поліцейські сили, які доволі жорстко придушили виступи індіанців. Другий спалах конфлікту відбувся у 2019-2020 рр. після декількох випадків невиправданого поліцейського насильства по відношенню до представників мапуче, що викликало численні протести. У результаті в Арауканії та ще декількох регіонах Чилі було введено надзвичайний стан. Влада знову спробувала придушити протести силою.

Таким чином, до президентських виборів 2021 р. країна підійшла з декількома великими суспільно-політичними вимогами: політичних реформ та прийняття нової конституції, оновлення політичних еліт, вирішення проблеми доступу до освіти та медицини й урегулювання конфлікту мапуче.

Перебіг президентських виборів 2021 р.

У першому турі виборів між собою змагалися п’ять політиків, які мали значний електоральний відрив від решти кандидатів. Себастьян Січель представив традиційний правоцентристський рух «Чилі, можемо більше» (Chile, podemos mas), який свого часу висунув кандидатуру експрезидента Піньєри. Лівоцентристський рух було представлено Ясною Провосте, яка виступила від коаліції «Новий соціальний пакт» (Nuevo pacto social).

Окремо від великих політичних рухів балотувався Франко Парісі, який створив власну «Партію людей» (Partido de la Gente). У цілому цей політик характеризується як популіст, тобто як такий, що не має яскраво вираженої ідеології, окрім демагогії за принципом «проти всього поганого і за все хороше». Цікавим є те, що Парісі вів свою передвиборчу кампанію дистанційно, перебуваючи у Сполучених Штатах. Проте найбільше серед лідерів першого туру вирізнялися два оригінальних кандидати, які займали найбільш яскраво виражені політичні позиції, – Габріель Борич та Хосе Каст, яких відносили до крайньо лівого та крайньо правого ухилів відповідно.

Дивіться також: Новий президент для Перу: чи вийде країна з політичної кризи?

Хосе Каст, котрий представляє Республіканську партію,  виступив на достатньо консервативних позиціях. Основою його передвиборчої програми було збереження наявних соціально-економічних політик у Чилі, зменшення податків та повернення до економічного зростання часів диктатури. Варто відзначити, що цей політик неодноразово виказував свої симпатії фігурі Піночета та його режиму. Каст позиціонує себе як набожного католика й виступає проти рухів корінних народів, фемінізму та сексуальних меншин. Кандидат від Республіканської партії висловлювався й проти написання нової конституції Чилі.

Габріель Борич, який очолює партію «Схвалюю гідність», зі свого боку виступив повним антиподом Каста. Він об’єднав навколо себе низку лівих політичних рухів, тому основою його соціально-економічних поглядів стало розширення ролі держави в економіці, покращення системи освіти та охорони здоров’я, збільшення податків. Борич намагався зробити свою програму якомога більш інклюзивною і тому активно взаємодіяв з феміністичними організаціями, профспілками, студентськими рухами та організаціями корінних народів. Представник «Схвалюю гідність» продемонстрував рішучу підтримку розробці нової конституції країни.

Габріель Борич (ліворуч) та Хосе Каст, 2021 р. Marcelo Hernandez/Getty Images

За результатами першого туру виборів перемогу здобув Хосе Каст з 27,91% голосів. Друге місце зайняв Габріель Борич з 25,83%, що засвідчило декілька аспектів, характерних для виборів 2021 р. По-перше, перемогу здобули найменш помірковані кандидати, що є індикатором суспільного запиту на рішучі реформи в Чилі. По-друге, такі результати продемонстрували симпатії як до правих, так і до лівих політичних рухів і проілюстрували незадоволеність центристськими курсами, які домінували в країні протягом 2000-х рр. Отже, саме Каст і Борич пройшли до другого туру виборів і мали привернути на свій бік достатню кількість електорату для перемоги.

Себастьян Січель, Ясна Провосте та Франко Парісі отримали приблизно однакові результати на рівні 11-12% голосів. Очевидним поставало те, що виборці Січеля, який представляв правоцентристський рух, у другому турі підтримають кандидатуру Каста, у той час як електорат Провосте висловить солідарність з Боричем. Головна боротьба між учасниками другого туру полягала за електорат «Партії людей» Франко Парісі, який не мав яскраво виражених ідеологічних вподобань.

Рекомендуємо прочитати: Порочне коло Аргентини: між дефолтами та популізмом

У цьому аспекті Габріель Борич зіграв на випередження проти свого опонента в другому турі та майже одразу після проведення першого туру заявив, що інкорпорує у свою виборчу програму деякі тези з програми Парісі. Крім цього, до своєї команди Борич запросив декількох важливих членів з оточення Парісі, щоб продемонструвати реальне поєднання їхніх політичних принципів. Хосе Каст також не сидів склавши руки. У бажанні перетягнути на себе електорат «Партії людей» він став гостем програми Bad boys Youtube-каналу Франко Парісі, який був головним засобом проведення передвиборчої кампанії останнього. У своєму шоу Парісі запропонував Хосе Касту більш детально обговорити його програму та ті зміни, які представник Республіканської партії планував ввести в Чилі, якщо його буде обрано президентом.

У свою чергу, Борич так само отримав запрошення взяти участь у програмі. У передвиборчому штабі представника «Схвалюю гідність» розпочалися дебати стосовно того, приймати це запрошення чи ні. Врешті-решт, Борич відмовився від участі. Він мотивував своє рішення тим, що Франко Парісі має декілька сотень мільйонів чилійських песо боргів за аліментами своїй колишній дружині і не бажає сплачувати ці гроші, а отже демонструє неповагу до жінок.

Франко Парісі виступає перед своїми прихильниками, 2013 р. Mario Ruiz/EFE

Така позиція пояснювалася тим, що саме жінки складають ледь не більшу частину електорату Борича. Візити до програми Парісі міг стати причиною втрати підтримки феміністичних організацій, яка була максимально важливою для цього кандидата. При цьому представник «Схвалюю гідність» наголосив, що він поважає людей, які підтримують Парісі і що він не виступає проти його політичних поглядів як таких. У такий спосіб Габріель Борич намагався лавіювати між необхідністю зберегти свій електорат і прагненням привернути симпатії електорату Парісі. Щоб компенсувати потенційні втрати від відмови від участі у програмі, представник лівих сил здійснив декілька масштабних подорожей північними регіонами Чилі, які найбільше підтримували кандидата-популіста. Таким чином Борич намагався віднайти контакт з виборцями Парісі через «вулиці», оминаючи участі в передачі останнього.

Варто знати: Внутрішня і зовнішня політика Бразилії за президентства Болсонару

Протягом другого туру виборів обидва кандидати були змушені зробити свої позиції трохи більш поміркованими та дещо наблизитися до центру, для того щоб завоювати електорат центристських партій. Характерною рисою протистояння Борича й Каста стало використання кліше часів Холодної війни. Борич доволі часто апелював до симпатій Каста по відношенню до Піночета і звинувачував його у виправданні диктатури. Каст зі свого боку намагався зліпити Боричу образ комуніста, який бажає встановити диктатуру на зразок Венесуели або Куби. Варто зазначити, що ще у 2018 р. Борич публічно засудив порушення прав людини, які відбуваються у Венесуелі, Нікарагуа та на Кубі й намагався дистанціюватися від цих країн.

Так, за результатами другого туру виборів перемогу отримав Габріель Борич, здобувши 55,8% голосів, тоді як Хосе Каст набрав 44,1%. Представник руху «Схвалюю гідність» поставив рекорд за кількістю отриманих голосів в історії Чилі (завдяки рекордній явці виборців, яка в другому турі становила 55% замість традиційних 40-45%, що спостерігалися в попередні роки), ставши наймолодшим президентом в історії цієї країни та наймолодшим чинним главою держави у світі.

Причини успіху Габріеля Борича в другому турі виборів

Голосування продемонструвало, що з 25 комун, де у першому турі переміг Парісі, лише у 6 виборці на повторному голосуванні підтримали кандидатуру Каста. У решті ж комун, що голосували за Парісі, переміг Борич. Так само представник «Схвалюю гідність» отримав перемогу у всіх регіонах, які у першому турі підтримали Ясну Провосте.

Перемога Габріеля Борича засвідчила те, що він зміг зробити свою кампанію якомога більш інклюзивною та об’єднати навколо своєї фігури рекордну кількість виборців. Частковий відхід від крайніх лівих позицій у бік центру дозволив йому розширити своє електоральне охоплення й призвів до того, що як виборці лівоцентристів, так і прихильники популістів, у своїй більшості віддали голоси саме за Борича. Важливу частину електорату нового президента Чилі представляли жінки та корінне населення. Ці категорії підтримали Борича як у першому, так і в другому турі виборів. Кандидатура Хосе Каста викликала найбільшу кількість симпатій у людей старше 50 років, які довгий час прожили за режиму Піночета. Кандидат від Республіканської партії зміг використати ностальгійні почуття за минулим у цієї вікової групи і забезпечити собі популярність серед неї.

Карта голосування першого туру (ліворуч) та другого туру президентських виборів у Чилі. 2021 р. BBC

Основу електорату Франка Парісі становила молодь з відносно невеликих міст, розчарована традиційними політичними елітами країни. У цьому контексті фігура 35-річного Борича, який не мав за спиною значного політичного минулого та став відомим завдяки лідерству в студентських протестах, імпонувала їм значно більше, ніж 55-річний Каст, який мав вже чималий політичний досвід. Надання переваги на користь молодого представника є свідченням не лише своєрідної вікової солідарності, а й потреби населення на оновлення політичних еліт країни.

Аналіз регіонально розподілу виборців кандидатів другого туру свідчить про те, що Габріеля Борича підтримали жителі північних та південних регіонів Чилі, а також столиці та міста Вальпараісо, які є найбільшими містами країни. Натомість, електорат Хосе Каста розташований переважно у центрально-південній частині країни. Таким чином, Борича підтримали жителі найбільших урбанізованих районів Чилі, у той час як Каста – мешканці переважно сільської місцевості.

Більше за темою: Спадок Моралеса й відголоски політичної кризи: чим сьогодні живе Болівія?

На перший погляд може здатися парадоксальним, що в регіоні Арауканія, де проживає до 20% індіанського населення Чилі і де триває вище згаданий конфлікт мапуче, перемогу здобув Хосе Каст. Особливо дивним це виглядає з огляду на те, що Борич активно виражав свою підтримку корінним народам Чилі під час передвиборчої кампанії, а свою промову одразу після оголошення перемоги почав з привітання мовами мапуче, рапануї та аймара – головними мовами корінних народів Чилі.

Проте успіх Каста в Арауканії пояснюється не тим, що індіанці підтримали саме його кандидатуру, а тим, що вони бойкотували вибори через «занадто м’яку» позицію Габріеля Борича, від якого вони очікували більш радикальних лівих поглядів. Через це вирішальне значення мали голоси іспаномовного сільського населення Арауканії, що становить вагому частину жителів цього регіону, і яке традиційно підтримує кандидатів з правого крила. В інших частинах країни, де проживає значна кількість корінних народів Чилі (столичний регіон та регіон Ріос), переміг Борич.

Виклики, що стоять перед новим президентом

Перед новообраним президентом Чилі стоятиме одразу декілька складних завдань. Сюди можна віднести й подолання пандемії Covid-19 та економічної рецесії, спричиненої поширенням вірусу, і необхідність балансувати між економічним зростанням та забезпеченням соціальної сфери, що було одним з ключових передвиборчих пунктів Борича. Також важливим напрямком для роботи нового президента стане врегулювання конфлікту мапуче, який останніми роками набув доволі агресивних форм. До цього додається активізація наркотрафіку в країні та зростання рівня злочинності, що в цілому не є характерним для Чилі. Крім цього, перед Габріелем Боричем стоятиме завдання трансформації політичної системи держави та укладання нової конституції.

Здійснення всіх вище наведених завдань стане можливим лише за умов плідної співпраці з парламентом країни. У цьому сенсі Борич знаходиться у складному становищі, тому що праві та ліві партії в обох палатах парламенту (Палаті депутатів та у Сенаті) ділять мандати порівну: 74 проти 73 зі 155 у Палаті депутатів та 13 проти 12 з 30 у Сенаті, решту місць займають незалежні депутати. При цьому, між більш радикальними лівими, представленими Комуністичною партією Чилі, «Схвалюю гідність» Борича та лівоцентристами існують протиріччя, які заважатимуть цим силам виступати єдиним фронтом. На цьому фоні праві сили, серед яких домінує правоцентристська партія «Чилі, можемо більше», виглядають значно більш однорідними.

Дізнавайтеся більше: Особливості зовнішньої політики Аргентини у ХХІ сторіччі

Якщо президент зможе знаходити консенсус з різними політичними силами, грати на протиріччях серед опонентів та об’єднувати союзників з лівого флангу, то можна сподіватися на успішне виконання його передвиборчої програми. Уже наприкінці другого туру Борич, розуміючи перспективи доволі складної та компромісної взаємодії з парламентом, неодноразово говорив про те, що важливо робити поступові та маленькі кроки у трансформації країни. Подібна риторика засвідчила про усвідомлення новим президентом того, що його амбітні проєкти стосовно підвищення податків чи збільшення ролі держави у забезпеченні освіти та охорони здоров’я будуть реалізовуватися дуже поступово.

Щодо назрілого конституційного процесу, то тут головними тезами Борича виступили перетворення Чилі з «субсидійної» держави (тієї, яка забезпечує громадянам лише мінімальні послуги там, де не існує приватних ініціатив) до «соціальної», розширення автономій регіонів, збільшення повноважень парламенту, закріплення прав корінних народів. І хоча деякі тези з цих пропозицій можуть викликати незадоволення правих сил у парламенті, на думку радників Борича, перспектива розширення повноважень законодавчого органу стане точкою консенсусу, завдяки якій ідеологічні опоненти представника «Схвалюю гідність» погодяться на прийняття змін.

Висновки

Габріель Борич, який став новим президентом Чилі зміг здобути впевнену перемогу на виборах. Це стало можливим завдяки вдалій побудові його передвиборчої кампанії, яка намагалася охопити якомога ширшу аудиторію. При цьому варто відзначити те, що Борич доволі вдало змінював свою тактику між першим і другим туром виборів, що дозволило йому здобути ще більшу підтримку виборців.

Навряд чи президентські вибори 2021 р. можна вважати індикатором суспільного розколу в Чилі лише через те, що у другому турі між собою змагалися два протилежних кандидати. Широку підтримку як крайньо лівого, так і крайньо правого кандидатів можна пояснити декількома факторами. По-перше, протести 2019-2020 рр. засвідчили існування запиту на рішучі соціальні, економічні та політичні реформи серед чилійського населення. По-друге, ці події також проілюстрували втому людей від традиційних центристських партій і політиків.

Певною мірою бажання нових облич у політиці Чилі співпало зі світовими та регіональними трендами. Так, у Мексиці, Бразилії, Перу, Еквадорі й тепер Чилі на останніх президентських виборах перемогу здобули люди, які або раніше взагалі не займалися великою політикою, або перебували серед аутсайдерів традиційних політичних еліт цих країн. При цьому, важливими є не стільки ідеологічні координати нових політиків (праві чи ліві), скільки те, що вони виступили антиподами політичних рухів та партій, які вже довгий час перебували при владі та не показали серйозних результатів у підвищенні добробуту населення.

Автор – Олексій Откидач, експерт з Латинської Америки Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте випуск нових матеріалів на нашому Патреоні. Разом зможемо більше!