Не по дорозі з Лондоном: чи варто очікувати відокремлення Шотландії та Північної Ірландії від Британії?

Цьогорічні місцеві вибори в Шотландії та парламентські у Північній Ірландії стали справжнім тріумфом для націоналістичних партій обох країн Сполученого Королівства. На тлі загострення внутрішніх проблем у Британії після Брекзиту та послаблення позицій Консервативної партії через суперечливу політику прем’єра Бориса Джонсона, підтримка місцевих націоналістів почала зростати. Це знову повернуло на порядок денний питання про відокремлення Шотландії та Північної Ірландії від Сполученого Королівства.

Лондон, очевидно, виступає проти такого розвитку подій та переконує громадськість «бунтівних країн» та місцевих політиків у безперспективності й шкідливості таких кроків. Але наскільки реальною є можливість того, що Шотландія здобуде незалежність, а Ірландія реалізує «план возз’єднання»? Та якими можуть бути міжнародні наслідки такого процесу? Про це розповідаємо далі.

Піднесення націоналістичних сил

Для кращого розуміння суті політичних процесів у Шотландії та Північній Ірландії треба звернути увагу на те, як відбувається перерозподіл влади між ними та Лондоном. Обидві установчі країни мають власні парламенти та уряди з обмеженими повноваженнями, створені за принципом деволюції – передачі частини повноважень від центрального уряду місцевим зі створенням відповідних владних органів. Процес децентралізації влади у Великій Британії пов’язаний із реформами 1998 року, унаслідок яких були підписані Акт про Шотландію, що розширив її автономію, та Угода Страсної п’ятниці, яка до певної міри врегулювала конфлікт між націоналістами та юніоністами в Північній Ірландії. Зокрема саме за цією Угодою були створені органи самоврядування та гарантована рівність громадян у правах незалежно від віросповідання та політичних поглядів.

Обидва регіони отримали широку автономію у веденні соціальної та економічної політики. Однак значна частина рішень залишається за центральною владою, включно з чималою низкою питань щодо оподаткування, усіма питаннями зовнішньої політики та оборони. Вибори до місцевих парламентів та формування уряду тут відбуваються окремо від загальних виборів до Палати громад Сполученого Королівства. Орган виконавчої влади Північної Ірландії очолюють перший міністр та заступник першого міністра, які обираються найбільшою та другою за розміром партіями в парламенті відповідно. Незважаючи на різну назву, обидва мають однакові повноваження та повинні узгоджувати дії між собою. Уряд Шотландії очолюється однією людиною – першим міністром.

Детальніше за темою: Сепаратизм чи передвиборча технологія? Чи дійсно регіони Великої Британії прагнуть незалежності

Нещодавні вибори до місцевих рад у Шотландії та Асамблеї Північної Ірландії яскраво демонструють перехоплення ініціативи націоналістами та зменшенням впливу інших партій на місцевому рівні. Зокрема, найбільше місць у Стормонті (одна з назв північноірландського парламенту) здобула партія «Шинн Фейн», основна мета якої – досягти «возз’єднання Ірландії». Вона отримала 27 місць в Асамблеї, тоді як основна суперниця, Демократична партія юніоністів, що виступає за збереження нинішніх зв’язків з Короною виборола двадцять п’ять. Це були перші в історії вибори в північноірландський парламент, де найбільше голосів отримала найпопулярніша проірландська партія «Шинн Фейн». Її очільниця Мішель О’Ніл заявила, що вони стали «визначним моментом для нашої політики та громадян». Ба більше, уперше глава партії «Шинн Фейн» може бути обраним першим міністром країни.

Лідерка Шотландської народної партії та перша міністерка країни Нікола Стерджен. Andrew Milligan/The Telegraph

Водночас у Шотландії найбільша націоналістична партія – Шотландська національна партія (SNP) – здобула відчутну перемогу на локальних виборах. Вона отримала 453 місця в місцевих радах – на 22 місця більше, ніж за результатами минулого голосування, й істотно потіснила лейбористів та консерваторів, які здобули 282 та 214 місць відповідно. Представники керівної в Британії Консервативної партії натомість зайняли на 63 місць менше, ніж раніше. Це наочно демонструє ріст прихильності до націоналістів через суперечливу для частини населення політику консерваторів. Варто, однак, зазначити, що Шотландська національна партія вже давно стала провідною в регіоні. Ще з 2007 року на кожних виборах до Холіруду – парламенту Шотландії – SNP здобуває більшість місць. Останнє голосування відбулося у 2021 році – тоді партія отримала 64 місця зі 129. Шотландська національна партія також має значне представництво в британському парламенті – у Палаті громад її представники здобули 44 мандати.

Читайте також: Сепаратистські настрої в серці Європи: чи існує загроза існуванню єдиної Бельгії?

Загалом, можна вважати, що збільшенню популярності націоналістичних партій в обох країнах посприяло незадоволення частини населення Брекзитом та його наслідками, а також політикою керівної Консервативної партії, зокрема щодо виходу Британії з ЄС. На референдумі 2016 року в Північній Ірландії проти цього рішення висловилося 55,8% з тих, хто проголосував, а в Шотландії – 62%. Це говорить про те, що значна частина населення цих регіонів була зацікавлена в збереженні відносин із ЄС та можливостей, яке надавало членство. У випадку Північної Ірландії питання Брекзиту набуло ще більшої гостроти, зокрема через можливість появи «жорсткого кордону» між регіоном та Ірландією в разі загострення суперечностей між Британією та ЄС.

Курс на відокремлення

Здобуваючи поступово дедалі більше представництва на місцях, націоналістичні партії починають активніше просувати ідею відокремлення від Великої Британії з низки причин. Одним із таких факторів, причому спільним як для Единбурга, так і для Белфаста, є прагнення знову стати частиною Європейського Союзу,  зокрема спільного ринку об’єднання. Є й низка інших питань, які, однак, варто розглянути окремо для кожного регіону.

Північноірландські націоналісти, зокрема в обличчі найпопулярнішої партії, «Шинн Фейн», ставлять собі за мету реалізувати давню ідею «возз’єднання Ірландії», себто досягти включення Північної Ірландії до складу Республіки Ірландія. Намагалися це зробити вони різними способами, у тому числі і збройним опором у 60-90-х роках минулого століття. Крім цього, до об’єднання підштовхує і довготривалий міжконфесійний конфлікт між католицькою громадою, до якої належить більшість прихильників возз’єднання з Ірландією та протестантами, серед яких чимало юніоністів (історично в Англії утвердилася своя протестантська (англіканська) церква, тоді як на острові Ірландія традиційно сповідували католицизм).

Вас може зацікавити: Третій уже не зайвий: як націоналісти «зламали» політичну систему Ірландії — і до чого тут Brexit?

Інша причина до активізації сепаратистських тенденцій є незгода з політичним курсом чинної влади Сполученого Королівства.  Партія «Шинн Фейн», попри своє націоналістичне підґрунтя, схиляється до ліволіберальної ідеології – виступає за більші видатки на охорону здоров’я, підвищення соціальних виплат, покращення становища працівників регіону та захист ірландської мови. Мішель О’Ніл наголошує на побудові кращого майбутнього для працівників «Півночі та Півдня Ірландії», збільшення соціальних виплат громадянам і вирішення проблеми здорожчання проживання. Зокрема, партія планує інвестувати мільярд доларів на підтримку охорони здоров’я і 300 млн доларів на боротьбу з підвищенням вартості життя. Крім цього, очільниця політсили вважає, що  Брекзит, невдала боротьба з пандемією та витрати на допомогу Україні «спустошують ірландську економіку по обидва боки кордону».

Встановлення агітаційних плакатів партії «Шинн Фейн» у Белфасті Charles McQuillan/Getty Images

Отже, ідея «возз’єднання Ірландії» та вирішення широкого кола питань соціальної та економічної сфер є основними драйверами для північноірландських націоналістів до відокремлення від Британії. Можна вважати, що, апелюючи до гострих проблем усередині суспільства, партія намагається привернути до себе увагу якнайбільшої кількості виборців.

Ідеологія Шотландської національної партії є схожою, але основною метою її діяльності є якраз повне відокремлення Шотландії, здобуття суверенітету в економічній, зовнішньополітичній та безпековій сферах. Вагому роль тут також відіграє тривале незадоволення політикою центральної влади. Націоналісти закидають Лондону те, що деякі рішення, зокрема вихід Британії з ЄС, були прийняті без урахування їхніх інтересів, що представники уряду Сполученого Королівства намагаються посилювати контроль над регіоном, попри їхнє менше представництво в структурах місцевої влади.

Однією з найгостріших проблем на порядку денному у Великій Британії стало питання приватизації системи охорони здоров’я, яку просувають консерватори. SNP на чолі з Ніколою Стерджен виступають категорично проти цього, позаяк місцева влада, на їхній погляд, успішно справляється з роботою в цій сфері, а рівень довіри громадян до неї є значним. До того ж заклик до повернення Шотландії до Європейського Союзу також є одним із тих лозунгів, який активно просувають націоналісти. Единбург, здобувши незалежність, намагатиметься провести переговори щодо вступу в ЄС задля повернення доступу до спільного ринку, вільного переміщення осіб, товарів та капіталу.

Для досягнення поставлених цілей націоналісти планують провести референдум щодо незалежності Шотландії в жовтні 2023 року. Подібний референдум організовували ще значно раніше, у 2014 році, однак тоді відносна більшість населення регіону висловилася проти. 55% з присутніх сказали «ні» незалежності. Цього разу Шотландська національна партія очікує, що за відокремлення країни від Британії виступить набагато більше людей.

Дізнавайтеся більше: Вибори в Каталонії: чи призведе перемога націоналістів до нового сплеску сепаратизму?

Зокрема, 28 червня 2022 р. був опублікований відповідний проєкт акту про проведення референдуму стосовно незалежності Шотландії. Лідерка SNP Нікола Стерджен, однак, наголосила, що це волевиявлення матиме консультативний характер. Для того щоб визначити, чи проведення консультативного референдуму входить у повноваження уряду Шотландії, було здійснено відповідне звернення до Верховного суду Королівства. Слухання щодо цього питання будуть проведені в жовтні 2022 р.

Якщо висновок суду буде негативний, то владі Шотландії доведеться просити офіційної згоди від центрального уряду на проведення референдуму, яку він в праві надати у вигляді тимчасового розширення повноважень уряду Шотландії. Такий дозвіл називається «section 30 order».  Ця назва походить від 30 статті Акту про Шотландію 1998 року, в якій зазначається можливість надання додаткових повноважень місцевій владі за потреби. У разі незгоди Лондона на такий крок SNP буде намагатися схилити уряд Шотландії до проведення референдуму без згоди Вестмінстера, і в разі позитивного результату буде вести прямі переговори з центральним урядом про відокремлення країни.

Агітаційний  плакат партії «Шинн Фейн», що закликає до «воз’єднання з Ірландією», 2020 рік. Peter Morrison/AP

Шляхом до відокремлення Північної Ірландії від Королівства також є проведення референдуму щодо «возз’єднання Ірландії», який у суспільстві має назву «border poll». Його організація передбачена Угодою Страсної п’ятниці 1998 року. У ній зазначається, що референдум може бути оголошений, якщо більша частина суспільства вимагатиме цього. Водночас, в Угоді не вказано, яким чином треба визначити «більшість» згодних на проведення такого референдуму. Неточністю такого формулювання якраз може скористатися «Шинн Фейн», яка, з ростом популярності, починає проводити ще активнішу агітаційну кампанію.

Як бачимо, прагнення до відокремлення цих регіонів пов’язане як з давніми устремліннями частини націоналістично налаштованого суспільства, так і невдоволенням тамтешніх виборців та політичних опонентів політикою чинного уряду Британії, а також прагненням повернути стан речей, який був до Брекзиту, щоб отримати можливості, які надає членство в Європейському Союзі. Проведення референдумів та тиск на центральну владу розглядається як основний спосіб досягнення поставлених цілей.

Аргументи проти

Перспектива відокремлення регіонів від Сполученого Королівства очевидно зустрічає сильний опір із боку Лондона та опозиційних сил на місцях. Зокрема, у Шотландії противники незалежності наголошують на тому, що результати минулого референдуму, проведеного у 2014 році, досі є актуальними а отже немає потреби проводити ще одне голосування. З цим погоджується і нинішній ще-поки-прем’єр Борис Джонсон: він заявляє, що «в найближчі 40 років не повинно бути ніякого референдуму» та що зараз таке питання «не є на часі» у зв’язку з тим, що існує багато не менш важливих питань внутрішньої та зовнішньої політики, на які варто звернути увагу, серед яких – продовження стабілізації економіки після Брекзиту та розпалу пандемії COVID-19.

Отже, не варто очікувати, що Лондон без супротиву погодиться на відокремлення Шотландії від Британії. Навіть якщо Верховний суд визначить, що Шотландія має право на проведення референдуму, або якщо висновок буде негативний і уряд регіону все одно вирішить провести референдум, то Вестмінстер може закликати до його бойкоту та не погодиться з результатами.

Раніше ми писали про таке: Кінець Brexit-епопеї: що далі?

Ба більше, суспільна підтримка незалежності серед шотландців не має суттєвих змін. Відповідно до актуального опитування The Panelbase, 48% респондентів висловлюються за відокремлення Шотландії, 47% не погоджуються з таким рішенням. Хоча співвідношення голосів «за» та «проти» вирівнюється, підтримка незалежності Единбурга від Лондона не є абсолютною й навряд чи стане такою скоро. Результати опитувань, у яких не демонструється значне обстоювання відокремлення регіону, створює сумніви щодо того, чи буде суверенітет Шотландії бажаним та раціональним кроком для країни загалом.

Для Белфаста розвиток подій може бути ідентичним через ту ж присутність значної партійної опозиції та розкол суспільства щодо питання «возз’єднання Ірландії». Основною опозиційною до націоналістів є Демократична юніоністська партія, яка послідовно виступає за збереження статусу-кво у двосторонніх відносинах із Короною. Хоча за результатами останніх виборів вона не посіла перше місце за кількістю мандатів в Асамблеї, але ДЮП залишається рівним за силою супротивником «Шинн Фейн».

Прем’єр-міністр Сполученого Королівства Борис Джонсон виступає навпроти своєї резиденції на Даунінг-Стріт 10, 7 червня 2020 р. Alberto Pezzali/AP

Прийняття рішення про проведення референдуму без його погодження з опозицією, зі свого боку, може призвести до колапсу влади в регіоні та ще більшого загострення відносин із центральним урядом у Лондоні. На додачу, нинішній мир між супротивними групами юніоністів та націоналістів порушиться, що може вилитися в нову хвилю насильства. До того ж, рівень підтримки відокремлення Північної Ірландії серед населення є ще меншим, ніж у Шотландії. Відповідно до опитування Irish News у квітні 2022 року – 32% громадян підтримують об’єднання з Ірландією, натомість 48% – проти такого рішення.

Варто звернути увагу й на вірогідні негативні наслідки та труднощі, які можуть виникнути в результаті сецесії цих країн від Сполученого Королівства. Зокрема, якщо говорити про Північну Ірландію, то першочергово постає питання про відповідну реалізацію процесу «возз’єднання» для того, аби запобігти спалаху насильства в регіоні. Наразі пропонується декілька гіпотетичних варіантів:

1. Збереження власного парламенту та уряду в Північній Ірландії, передача суверенітету території від Лондона до Дубліна.

2. Інкорпорація території до Ірландії з повним підпорядкуванням центральному уряду країни.

3. Приєднання на федеративних засадах.

4. Утворення конфедерації з Ірландією.

У будь-якому випадку опозиція юніоністів буде серйозною, і якщо рішення про об’єднання відбудеться без урахування їхньої позиції, то наслідки загострення відносин між двома громадами в регіоні можуть бути дійсно непередбачуваними та деструктивними. Крім цього, «возз’єднання» має міжнародний аспект, оскільки для його реалізації потрібна згода урядів як Британії, так й Ірландії. Позиція Дубліна тут очевидно буде обережною та спостережною, адже, по-перше, відкрита підтримка сецесіоністських настроїв у Північній Ірландії означатиме підрив суверенітету потужного сусіда, а по-друге, Республіка Ірландія точно не зацікавлена в тому, аби в результаті цих процесів на острові відновилися заворушення та насильство.

Читайте також: Проблема двомовності в Камеруні: забутий конфлікт, сепаратизм і нова спроба врегулювання

Здобуття незалежності Шотландією також спричинить ескалацію багатьох проблем для країни. По-перше шотландській економіці доведеться здійснити «перебудову» після від’єднання від Британії, а це може спричинити зниження рівня життя та зробити її слабким зовнішньоекономічним актором. До Шотландії надходить майже 60% всієї продукції Королівства: по суті, Лондон є найбільшим економічним партнером Единбурга, регіон самостійно забезпечує себе лише нафтою та газом. Його відокремлення без підписання жодних двосторонніх угод, які врегулювали би принаймні торгівлю, спричинить появу жорсткого митного кордону, який істотно загальмує товарообіг і пересування громадян. Шотландії в будь-якому випадку доведеться інституціоналізувати економічні відносини з Британією, це може зайняти тривалий час. Водночас Единбургу доведеться проводити процедуру вступу до Європейського Союзу – тобто буде період, коли регіон не матиме привілеїв ні від торгівлі з Британією, ні від торгівлі з Брюсселем.

Крім вступу до Європейського Союзу, Шотландії доведеться заново подаватися до НАТО та інших міжнародних організацій для встановлення зв’язків з іншими державами у світовому співтоваристві. Цей процес також може зайняти тривалий час, якщо «розлучення» з Британією відбудеться без укладання комплексного пакету домовленостей, які б врегульовували його. Також існуватиме проблема перерозподілу військових сил та вирішення питання ядерної зброї, оскільки Британія є ядерною державою й на території Шотландії, у тому числі, можуть зберігатися ядерні боєзаряди, долю яких необхідно буде визначити після отримання регіоном незалежності.

Дорожній знак «Ласкаво просимо в Шотландію» на в’їзді в країну. PA Media

Отже, ідеї виходу Единбурга та Белфаста зі складу Британії хоч і мають підтримку частини населення, проте вона не є абсолютною та достатньою для того, аби «розлучення» пройшло без радикалізації опозиційних сил. Крім того, «возз’єднання Ірландії» та здобуття незалежності Шотландією породжує багато невизначеності щодо проблем, які можуть спіткати ці країни при досягненні мети.

Можливі міжнародні наслідки

Поява незалежної Шотландії та «возз’єднання Ірландії» можуть мати доволі суттєві наслідки для світової спільноти: як позитивні, так і негативні. Зокрема, Шотландія матиме змогу приєднатися до ЄС і розширити спільний політичний та економічний простір співтовариства. Крім того, наявність зв’язків Единбурга із Лондоном може використовуватися Євросоюзом як один із важелів впливу на Великобританію, особливо в питаннях зовнішньої торгівлі та пересування осіб. З іншого боку, на вступ Шотландії у ЄС мають дати згоду всі 27 країн-членів об’єднання, це саме стосується вступу до НАТО. І така можливість виглядає  дуже малореальною, адже можна з упевненістю очікувати, що Лондон знайде на континенті союзників, які відмовляться підтримувати вступ Единбурга, а відтак заблокують його.

Суверенітет Шотландії і відокремлення Північної Ірландії може спричинити послаблення Великої Британії як світової держави. У будь-якому випадку, Британії доведеться певний час приділяти увагу налагодженню відносин з Единбургом та вирішенню суперечок із Белфастом. Таке послаблення Лондона може бути вигідним для деяких європейських держав, таких як Франція, які претендують на панівне становище в європейському регіоні та прагнуть посилити свої міжнародні позиції загалом. Для України послаблення Сполученого Королівства навпаки є невигідним, оскільки Лондон є союзником Києва в боротьбі з росією й одним із найбільших постачальників військової та гуманітарної допомоги. Якщо уряд Британії порине у вирішення проблем із «бунтівними країнами» та іншими внутрішньополітичними питаннями, обсяги та стабільність підтримки України можуть зменшитися. Можливе «возз’єднання Ірландії» також відволікатиме увагу не тільки Лондона, а й Дубліна від допомоги Києву, позаяк уряду Ірландії доведеться витратити багато коштів, часу та уваги на забезпечення «безкровної» інкорпорації Північної Ірландії.

Рекомендуємо до прочитання: Антанта 21 століття: чому Британія допомагає Україні?

Тим паче достовірно незрозуміло, якою буде зовнішня політика незалежної Шотландії. Однак вона, скоріш за все, матиме багато відмінностей від політичного курсу Лондона, адже тривалий час Единбургу доведеться виборювати своє місце та визнання на міжнародній арені. Очевидно, що Шотландія не буде вороже ставитися до України, але складно передбачити, чи отримаємо ми від неї взагалі якусь підтримку. Сфокусована на забезпеченні соціального та економічного добробуту політика Шотландської національної партії може іти урозріз із необхідністю надавати значні обсяги військової та гуманітарної допомоги Києву.

Висновки

Попри зростання популярності націоналістичних партій у Шотландії та Північній Ірландії, суспільна підтримка відокремлення цих регіонів від Великої Британії є недостатньою. Політичні партії «Шинн Фейн» та Шотландська національна партія є основними силами, які намагаються мобілізувати населення на «розлучення» з Лондоном. Вони користуються нестабільністю у внутрішній політиці країни для мобілізації свого електорату та прихильників, однак зустрічаються з жорсткою опозицією з боку центрального уряду та інших політичних партій.

Відокремлення можливо реалізувати в теорії, проте в будь-якому випадку процес треба буде узгоджувати з центральним урядом, який точно буде чинити опір будь-яким сецесіоністським намірам. У міжнародному вимірі «возз’єднання Ірландії» та незалежність Шотландії спричинить появу низки проблем, пов’язаних зі створенням нового статусу-кво на міжнародній арені. Тому, враховуючи все вищесказане, поява незалежної Шотландії та відокремлення Північної Ірландії є малоймовірними.

Автор – Анатолій Черниш, експерт із міжнародної безпеки Аналітичного центру ADASTRA

Якщо ви довіряєте нашій роботі, підтримуйте центр донатом на Патреоні. Розвиваймо вітчизняну аналітику разом!