Публічна дипломатія Туреччини: від модельної держави до неоосманізму

З огляду на зміни в зовнішній політиці Анкари за останні роки, публічна дипломатія турецької держави є цікавим кейсом для дослідження. Розташована на роздоріжжі між Європою та Азією, Туреччина здобула прекрасну можливість просувати свій політичний порядок денний у багатьох куточках світу й прагнути до регіонального лідерства як на Близькому Сході, так і до ширшого впливу в рамках євроатлантичного простору.

Багатогранність турецької публічної дипломатії зумовлена також гібридним характером уряду Реджепа Таїпа Ердогана, який, попри своє дедалі більше тяжіння до авторитаризму, все ж прагне підвищувати привабливість держави на міжнародній арені вже такими звичними засобами м’якої сили.

Зусилля Анкари з розбудови ресурсів публічної дипломатії знайшли своє відображення у фахових рейтингах: зокрема в Soft Power 30 країна посіла 29 місце, а в списку Brand Finance Global Soft Power Index – 22. Звісно, у м’якої сили держави попереду довгий шлях, однак уже можна виділити певні як успішні кроки, так і прорахунки.

У цій статті ви дізнаєтеся, як розвивалася публічна дипломатія Туреччини, яку роль відіграє іслам у стратегії м’якої сили держави, що вона робить для досягнення (між)регіонального лідерства, а також як посередницькі зусилля Анкари сприяють її позитивному іміджу на міжнародній арені.

Публічна дипломатія Туреччини: історична ретроспектива й інституційна основа

Турецьке сприйняття м’якої сили з часів ліквідації Османської імперії до сучасних днів суттєво змінилося. У ХХ столітті зовнішня політика Анкари характеризувалася так званим «севрським синдромом» (від назви мирного договору між Туреччиною та Антантою, укладеного після Першої світової війни) – уявленням про те, що повоєнна країна через політику держав-переможниць, що мали свої погляди щодо нового розподілу територій колишньої Османської імперії, оточена ворогами, через що повинна в зовнішній політиці робити більший акцент на гарантуванні своєї національної безпеки. Тому модерна зовнішня політика Туреччини характеризувалася переважно категоріями політичного реалізму: нарощення безпекового потенціалу, обмежена участь у регіональному та глобальному політичному/економічному балансі сил під егідою США.

Однак розпад Радянського Союзу й біполярної системи міжнародних відносин відкрив для Туреччини можливості для відновлення свого політичного лідерства. Курсові на пожвавлення зв’язків із регіональними гравцями, зокрема засобами м’якої сили, країна завдячує насамперед тогочасному президентові Тургуту Озалу (1983-1991).

Сучасна публічна дипломатія Анкари бере свій початок з 1992 року, коли було створено Турецьке агентство співробітництва й розвитку (ТІКА). Його головною метою було сприяння кооперації з численними тюркомовними державами та сусідами Туреччини в широкому спектрі сфер, а саме економічній, культурній, торговельній, соціально-політичній, освітній тощо.

Читайте також: Нова зовнішня політика Туреччини: передумови, особливості та уроки для України

Крім того, робота агентства була зосереджена на наданні підтримки, зокрема фінансової, тюркомовним країнам. Ефективність діяльності ТІКА прямо пропорційно залежала від успішності Туреччини як держави й зовнішньополітичного гравця: у 2000-х роках економічна та політична активізація країни, а також розгортання її євроінтеграційного курсу дала агентству змогу стати потужним інструментом просування іміджу Анкари за кордоном.

У 2007 році для пропагування культурної дипломатії Туреччини на міжнародному рівні було створено Фонд імені Юнуса Емре. Його основним завданням є поширення турецької мови й культури за кордоном, а також проведення науково-освітніх заходів. Діяльність фонду охоплює чотири сфери, а саме культурну дипломатію, викладання турецької мови, що є основним напрямом, а також мистецьку та науково-освітню діяльність. Починаючи з 2009 року, мережа культурних центрів Фонду Юнуса Емре поширюється на понад 63 країни.

2010 рік відзначився появою Управління публічної дипломатії, спрямованого на покращення ефективності механізму здійснення турецької м’якої сили й координації роботи між державними відомствами, що провадять діяльність у цій царині. У 2018 році центр було переформатовано в Управління комунікацій Офісу Президента Турецької Республіки.

У 2021 році урядом держави було оприлюднено «Національний план дій із питань публічної дипломатії, який став першим стратегічним документом у цій галузі зовнішньої політики. Одними з ключових для Туреччини аспектів стала боротьба з «антитурецькою дезінформацією» (під чим варто розуміти позицію, що суперечить урядовій), а також зміцнення національного бренду та репутації держави за кордоном.

Місце ісламу в турецькій публічній дипломатії

Перш ніж говорити про роль ісламу в зовнішній політиці Анкари, необхідно визначити, яке місце релігія посідає у внутрішньополітичному житті країни. Туреччина зажила слави країни, де органічно поєднуються традиції і сучасність, релігія і світське життя. Попри те, що держава впродовж своєї сучасної історії, багато в чому завдяки ідеям Мустафи Кемаля Ататюрка, відрізнялася високим рівнем секуляризму, з приходом до влади «Партії справедливості та розвитку» у 2002 році іслам, як частина суспільного життя країни, почав дедалі більше політизуватися. Так, наприклад, керівна партія внесла зміни до шкільної програми, прибравши деякі теми з природничих наук (наприклад, про еволюцію) та додавши предмети релігійного спрямування. Крім того, показовим стало повернення Собору святої Софії в Стамбулі, історичній пам’ятці Візантії, статусу мечеті, що йде всупереч рішенню М. Ататюрка про надання Ая-Софії статусу музею.

Детальніше за темою: Ая-Софія та ісламізація Туреччини: як Ердоган змінює державу Ататюрка

У сфері міжнародних відносин політизація ісламу, запроваджена партією Р. Ердогана, проявляється в неофіційному курсі уряду Туреччини на неоосманізм. Неоосманізм – це зовнішньополітична доктрина, що засновується на бажанні відновити міжнародно-політичну могутність країни до рівня, який мала Османська імперія, і передбачає поглиблення багатовекторної співпраці з її колишніми колоніями та володіннями. Тому, зокрема, останні роки в зовнішній політиці Туреччини прослідковується курс на створення «сфер впливу» на Балканах, Близькому Сході, Кавказі й Центральній Азії.

У контексті використання ісламу як інструменту публічної дипломатії Туреччини, не можна не згадати про діяльність Управління в справах релігії. Зважаючи на те, що іслам почав посідати дедалі важливіше місце як у внутрішній, так і в зовнішній політиці адміністрації Р. Ердогана, не дивно, що орган значно розширив свою міжнародну діяльність і став одним із чільних інструментів турецької публічної дипломатії, особливо в країнах, де є велика мусульманська спільнота.

Багатьом державам, що співпрацюють з управлінням, імпонує нерадикальний характер організації, що також є проявом бажання Туреччини мати славу країни, де традиції ісламу поєднуються з сучасним світським життям. Наразі орган, як інструмент соціального моделювання, спрямований на експорт ідентичності та більш консервативного способу життя за кордоном, особливо в місцях зосередження турецької діаспори. Крім того, імами Управління в справах релігії користуються багатьма дипломатичними привілеями й імунітетами, а також можуть представляти інтереси держави в зовнішньополітичних справах.

Також Турецька Республіка охоче інвестує в будівництво мечетей і навчання імамів. Ця традиція розпочалась у Західній Європі в 1970-х роках, а згодом, у 1990-х роках, поширилася на держави Азії та Балканського півострова. На сучасному етапі Туреччина будує мечеті й у країнах, що не мають яскраво виражених культурних чи історичних зв’язків із нею, наприклад, у Сполучених Штатах, Сомалі чи Кубі, прагнучи витіснити звідти м’який вплив інших ісламських держав, як-от Саудівської Аравії.

Реджеп Ердоган у Софійському Соборі. Kayhan Ozer/AP

Зусилля Анкари загалом і Р. Ердогана зокрема з імпорту ісламу дають свої плоди. Так, за даними опитування громадської думки, що проводилося у 12 державах Близького Сходу, президенту Туреччини як релігійному лідеру довіряє 40% респондентів, що є найвищим результатом серед інших близькосхідних глав держав.

Регіональна публічна дипломатія Анкари: між Європою та Азією

У своїй зовнішній політиці Туреччина позиціонує себе як свого роду міст між європейською і азійською цивілізацією, і цей образ вона активно використовує в публічній дипломатії, прагнучи як регіонального лідерства й експорту політичних цінностей на Близькому Сході, так і підтримки зв’язків із Заходом.

Тривалий час м’яка сила Туреччини на Близькому Сході проходила в дискурсі про «модельну країну», тобто приклад того, як більш консервативна держава з мусульманською більшістю може стати частиною західного світу. Успіх Анкари на зовнішньополітичній арені є своєрідним «промінчиком надії» для акторів регіону з декількох причин:

·       стале економічне зростання та соціальна модернізація;

·       відносини Туреччини з Європейським Союзом;

·       культурне піднесення як усередині країни, так і за кордоном;

·       нові тенденції в освіті й релігійному вихованні;

·       зростання потоків міграції та створення вільних економічних зон.

Туреччина активно використовувала свої політичні здобутки й образ «модельної країни» у відносинах із державами Близького Сходу. На цьому етапі її публічна дипломатія мала вигляд переважно економічних заходів, що повинні були вести за собою експорт суспільних і культурних цінностей. Так, у 2000-х роках Туреччина підписала угоди про безвізовий режим і зону вільної торгівлі з такими державами, як Туніс, Палестина, Марокко, Сирія, Єгипет і Йордан.

Раніше ми писали про таке: Нормалізація як новий тренд у близькосхідній політиці Туреччини

Крім того, у таких країнах, як Ліван, Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар, Кувейт, Оман, Лівія та Ізраїль з’явилися турецькі ділові ради. Комбінація цих заходів не тільки дала Анкарі змогу збільшити обсяг торгівлі з Близьким Сходом у 8 разів (з 8 до 64,2 млрд дол. США), але й сприяти розвитку м’якої сили. Однак події Арабської весни й падіння Сирії, одного з найбільших бенефіціарів турецької моделі в регіоні, перекреслили зусилля Анкари в просуванні себе в ролі «модельної країни».

Сучасна публічна дипломатія Туреччини на Близькому Сході характеризується не стільки вестернізацією та категорією модельної держави, скільки концепцією «нуль проблем із сусідами» й зовнішньополітичною думкою турецького дипломата Ахмета Давутоглу, згідно з якою Туреччина через насамперед регіональне лідерство має досягнути глобальної суб’єктності. Політичний курс партії Р. Ердогана, процеси політизації ісламу та формування неоосманської зовнішньополітичної риторики також є частинами цієї доктрини.

Ще один прояв публічної дипломатії Туреччини на Близькому Сході виражається в перезапуску відносин із деякими ключовими гравцями регіону, аби збалансувати вплив Китаю та росії. Так, зокрема, у 2021 році Туреччина запросила тодішнього міністра енергетики Ізраїлю Юваля Штайніца на дипломатичний форум в Анталії, а міністри закордонних справ Туреччини й Саудівської Аравії вперше з 2016 року обмінялися телефонними дзвінками.

Не менш важливими в регіональному вимірі публічної дипломатії Анкари є її відносини з країнами Балканського півострова. У період Югославських війн Туреччина активно висловлювала підтримку боснійським мусульманам, також вона виступає за незалежність Косово, що дало їй змогу отримати симпатії від мусульманського населення Балкан. Крім того, Анкара активно займається миротворчими та посередницькими заходами в регіоні, про що йтиме мова пізніше.

Рекомендуємо до прочитання: Стратегічна культура Туреччини: забуття і відродження

Турецькі інвестиції в країни Балканського півострова досить значні. Так, Анкара є третім найбільшим донором міжнародної допомоги в Косово. Нещодавно за її сприяння було збудовано автомагістраль, що з’єднує Белград, Боснію та Герцеговину з іншими державами півострова. Також тут діє ТІКА, фінансуючи реставрацію культурних пам’яток доби Османської імперії.

До того ж між лідерами балканських країн і Туреччиною відбувається постійний обмін зустрічами на найвищих рівнях. У 2021 році Р. Ердоган відвідав Боснію та Герцеговину й Чорногорію. Під час боснійської кризи (вона була пов’язана з бажанням боснійських сербів відокремитися, більше про державний устрій Боснії та Герцеговини читайте за посиланням), що сколихнула країну минулого року, лідери держави Мілорад Додік і Бакір Ізетбегович також відвідали Туреччину на запрошення її президента для пошуку шляхів розв’язання проблеми. Крім того, Анкару відвідав сербський глава Александар Вучич.

Посередництво як складова м’якої сили Туреччини

Ще однією характерною рисою публічної дипломатії Анкари є її участь у посередницькій і миротворчій діяльності. Багато в чому бажання держави займатися медіацією та промоцією мирного вирішення конфліктів походить від її географічного положення на перетині двох цивілізаційно-політичних просторів – Європи й Азії, а також від безпосередньої близькості до багатьох гарячих точок, що прямо пропорційно впливає на її безпеку. Також завдяки такій діяльності держава прагне пришвидшити реалізацію своїх зовнішньополітичних амбіцій і цілей. Далі в статті ми розглянемо кілька прикладів участі Туреччини в переговорних процесах між різними країнами.

Серед прикладів посередництва Анкари можна відзначити ініціативу Анкари з проведення тристоронніх консультацій у форматі «Туреччина – Боснія і Герцеговина – Сербія» та «Туреччина – Боснія і Герцеговина – Хорватія. Ці переговори мали на меті покращення відносин між країнами, а також зміцнення довіри й миру на Балканах, регіоні зі значною політичною нестабільністю. У рамках турецької ініціативи було проведено 6 зустрічей між представниками МЗС першої групи, а також 4 між дипломатами з другої. У 2010 році завдяки посередництву Туреччини вперше з часів Югославських воєн відбулася зустріч лідерів Боснії і Герцеговини та Сербії.

Крім того, Анкара, як стратегічний партнер Баку, виступала посередницею між Вірменією й Азербайджаном у Карабаському конфлікті. Так, у 2020 році під час воєнного загострення Туреччина разом із росією, взяла участь у перемовинах щодо припинення вогню та створення буферної зони між країнами. У 2022 році, через нові збройні сутички в Карабасі, за ініціативи президента Ердогана відбулася зустріч лідерів Азербайджану Ільхама Алієва й Вірменії Нікола Пашиняна. Крім того, турецький глава держави висловив готовність провести окремі перемовини з головами сторін конфлікту та запропонувати їм своє бачення мирного врегулювання.

Варто знати: На двох стільцях: чим зумовлена позиція Туреччини в російсько-українській війні?

Також Туреччина пропонує своє посередництво й у російсько-українській війні. Р. Ердоган лишається одним із небагатьох світових лідерів, що провадять політичний діалог із російським диктатором, і, крім того, він неодноразово ще до повномасштабного вторгнення пропонував Туреччину як майданчик для проведення консультацій між сторонами конфлікту. Так, у березні 2022 році в Стамбулі відбулися попередні переговори між українською і російською делегацією щодо завершення війни.

Березневі перемовини між росією та Україною в Стамбулі. Getty Images

Не менш важливою була участь Туреччини в підписанні в липні цього року зернової угоди, що дала змогу розблокувати українські порти в Чорному морі й розпочати експорт продукції агропромисловості. Також за посередництва Турецької Республіки між Києвом і москвою у вересні відбувся обмін полоненими, у рамках якого було звільнено понад 200 бійців полку «Азов». Його командири перебувають під особистою протекцією президента Ердогана.

Культурний вимір турецької публічної дипломатії

Культурний обмін зі світом також становить значну частку м’якої сили Анкари. Раніше ми вже згадували про такі установи, як Турецьке агентство співробітництва та розвитку, Фонд імені Юнуса Емре й Управління в справах релігії, котрі є інституційною основою турецької публічної дипломатії, а зараз зосередимося на практичному вимірі їхньої діяльності.

Освітня дипломатія Туреччини є чи не головною сферою культурного обміну, що провадить держава. Зокрема, ТІКА інвестує в навчання молоді в таких регіонах, як Центральна Азія, Балкани та, з нещодавніх пір, Африка на південь від Сахари. Крім того, в освіту населення останнього регіону активно вкладається Управління в справах релігії, що відкриває турецькі релігійні школи, видає гранти на навчання для студентів континенту й фінансує оновлення наявного шкільного обладнання.

Вас може зацікавити: Три вектори зовнішньої політики Туреччини в Африці

Серед проявів освітньої дипломатії Анкари також можна виділити так званий «Тюркологічний проєкт», що надає всебічну матеріальну, методичну та технічну підтримку університетам, що викладають турецьку мову.

Освітня дипломатія Туреччини в Європі націлена насамперед на роботу з турецькою діаспорою, що становить понад 5,5 млн людей. Так, Комітет у справах турків і їхніх родин за кордоном організовує заходи, що сприяють розвиткові соціальних, економічних і культурних зв’язків із турецькою спільнотою за кордоном. Зокрема, для студентів і дослідників були розроблені спеціальні програми обміну (Türkiye Bursları та Türkiye Bilimsel ve Teknolojik Araştırma Kurumu, TÜBİTAK).

Якщо говорити про культурну дипломатію Анкари, то тут значну роль відіграє кінематограф. У 2014 році, кількість глядачів турецьких серіалів перевищила 400 млн осіб. Завдяки кінематографу Туреччина має можливість експортувати свої цінності за кордон і покращувати свій імідж в очах молоді, що впливає на успіх турецької політики в регіонах, зокрема на Близькому Сході, адже у фільмах демонструється більш сучасне й відкрите мусульманське суспільство, яке водночас береже традиції.

«Величне століття» – один із найпопулярніших турецьких серіалів

Урядові установи Туреччини також усвідомлюють значення кінематографу для просування іміджу держави, тому періодично вони організовують події, спрямовані на його популяризацію за кордоном. Зокрема, мова йде про щорічний Лондонський фестиваль турецького кіно, що триває два тижні й фокусується на найкращих зразках документального та художнього кінематографу. Крім того, у 2018 році Фонд імені Юнуса Емре організував літню школу турецького кіно в Стамбулі, метою якої був обмін інформації про практики кіноіндустрії.

Зворотній бік публічної дипломатії Анкари

На перший погляд, турецька публічна дипломатія має значні успіхи, особливо на Близькому Сході, куди орієнтовані найбільші її зусилля. Проте є низка факторів, якими вона поступається іншим країнам-лідеркам у цій царині. Що ж заважає Туреччині використовувати свій потенціал м’якої сили на повну?

По-перше, проблема полягає в гібридному характері уряду Р. Ердогана, що зосереджує дедалі більше влади у своїх руках. За даними організації Freedom House, Туреччина набрала 32 зі 100 балів за шкалою свободи у світі (16 з 40 за політичні права та 16 із 60 – за громадські свободи), а в рейтингу видання The Economist вона посіла 103 місце зі 167, що робить її гібридним режимом. Авторитарні тенденції загрожують правам і свободам громадян Туреччини, що суперечить її образу модерної ісламської держави. Крім того, проблеми з демократією не дозволяють говорити про вступ у Європейський Союз: на сучасному етапі перемовини практично зупинилися.

Водночас зростає невдоволення населення політикою керманича: так, автори рейтингу Soft Power 30 зазначають, що нездатність «Партії справедливості та розвитку» отримати голоси на виборах мера у великих турецьких містах, зокрема Стамбулі й Анкарі, свідчить про те, що урядові потрібно переглянути свої відносини з громадськістю. Попри те, що Туреччина відійшла від концепції «модельної країни» у своїй комунікації з громадянами інших держав із мусульманською більшістю, незадовільний стан демократії негативно впливає на її привабливість для Західних Балкан, що прагнуть більшої інтеграції з ЄС, а також на відносини з євроатлантичним табором.

Раніше ми писали про таке: Муніципальні вибори в Туреччині: перемога партії Ердогана з гірким присмаком

Показовим епізодом для турецької публічної дипломатії стало закриття шкіл Фетхуллаха Гюлена, названих на честь публічного діяча й лідера організації «Гізмет». Вони були потужним інструментом м’якої сили держави, адже були спрямовані на популяризацію турецької мови та культури за кордоном, особливо в країнах Африки, колишнього Радянського Союзу, Близького й Далекого Сходу. Проте після заколоту 2016 року, уряд Туреччини примусив інші держави закрити свої філіали шкіл Гюлена через, мовляв, їхній зв’язок із терористичними силами, попри те, що формально школи не належали до жодної інституційної структури. Для уряду Р. Ердогана це була радше спроба встановити монопольний контроль над освітньою дипломатією країни та її наративами.

Крім того, економічна стагнація Туреччини заважає державі використовувати весь свій потенціал м’якої сили. У серпні цього року споживчі ціни в країні зросли приблизно на 80%, що пов’язують з економічною політикою уряду Ердогана. Наразі інфляція в Туреччині становить приголомшливі 83,4%. Крім того, політик не дозволяє піднімати відсоткові ставки центрального банку, аби стримати інфляцію, що охрестили «гігантським економічним експериментом».

Висновки: яка вона, публічна дипломатія Туреччини?

Еволюція м’якої сили Анкари демонструє, як змінювалася її зовнішня політика загалом: від орієнтації на realpolitik і перебування в тіні держав НАТО під час Холодної війни до «модельної країни» 2000-х, концепції «нуль проблем із сусідами» й неоосманізму сучасної Туреччини.

Публічна дипломатія Анкари, безумовно, має свій шарм, оскільки вона намагається підтримувати образ сучасної та світської держави, де водночас глибоко шануються традиції ісламу й прагнення до прогресивності, яка провадить на рівних відносини з ЄС і НАТО, а з іншого боку – працює над регіональною політичною архітектурою. Цю картинку Туреччина продає насамперед країнам Близького Сходу та Балканського півострова, які мають із нею міцні культурні й історичні зв’язки. І їй це вдавалося завдяки широкому спектру політичних, культурних, освітніх заходів, а також інституту посередництва.

Проте, самого образу замало. Якщо Туреччина хоче відповідати статусові, який вона просуває на міжнародній арені, їй варто звернути увагу на внутрішні соціально-економічні та політичні проблеми, що заважають їй рухатися до демократичного майбутнього та, відповідно, кращого іміджу у світі.

Авторка – Анастасія Ковач, експертка з публічної дипломатії Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте нашу роботу на Патреоні. Разом зможемо більше!