PER ASPERA – AD ASTRA I THINK TANK

Ranked Best New Think Tank by 2020 Global Go To Think Tank Index

Ворог мого ворога: як угорська опозиція об’єднується напередодні виборів

Ворог мого ворога: як угорська опозиція об’єднується напередодні виборів

Навесні 2022 року в Угорщині пройдуть чергові парламентські вибори. У спробі покласти край більш як десятирічному пануванню в політичному житті партії «Фідес» та її контроверсійного лідера Віктора Орбана шість провідних опозиційних політсил домовилися виступити на виборах «єдиним фронтом» – у складі об’єднаного блоку. Окремі з них, однак, притримуються кардинально різних ідеологій, що в кращому випадку робить спроби досягти компромісу «замітанням проблем під килимок», а в гіршому ж – узагалі ставить їхню можливість протистояти владі під сумнів. Про те, чи буде цей аж надто розмаїтий союз успішним, - розповідаємо в актуальному матеріалі.

12 квітня 2010 р. 47-річний голова партії «Фідес» та прем’єр-міністр Угорщини в 1998-2002 рр. Віктор Орбан прокинувся справжньою зіркою. Його політсилі за результатами вже першого туру тогорічних парламентських виборів вдалося забезпечити собі абсолютну більшість у Національній асамблеї. Восьмирічна епоха панування заклятих суперників із Соціалістичної партії добігла кінця. Тоді Орбан тонко відчув суспільні настрої й збагнув, що найліпшим варіантом, що неодмінно спрацює з угорським електоратом, буде розіграти популістську карту, виступивши з куди більш гострою критикою тодішнього ладу, на відміну від тих помірних позицій, які його партія займала в 90-х.

У 1990 р. на перших після скинення комуністичного режиму виборах перемогла, спіймавши хвилю прагнень до очищення від «червоного» минулого, чисто християнсько-демократична політсила – «Угорський демократичний форум». Утім, уже в 1994 р. вона втратила більшість місць, поступившись соціалістам (які лише років зо 5 тому були «кадровими» партійцями), що обіцяли швидку й безкомпромісну боротьбу з безробіттям, інфляцією та іншими соціально-економічними викликами. У 1998 р. угорці вирішили спробувати «щось нове» й проголосували за партію Орбана, однак за 4 роки знов повернулися до соціалістів. Останній зробив із цього відповідні висновки й тріумфував у матч-реванші у 2010 р.

Читайте також: «Мала велика країна»: зовнішньополітичні орієнтири Словацької Республіки

Відтоді «Фідес» міцно закріпився в Національній асамблеї із на диво стабільним показником у 133 місця зі 199 (після реформи 2014 р., оскільки до неї у 2010-2014 рр. прем’єр-міністр мав 263 своїх депутати із 386-ти). Такі надзвичайно потужні позиції перетворили парламент фактично в принтер Орбана, за допомогою якого він втілює в життя навіть найсуперечливіші забаганки – від надання уряду законодавчих повноважень до передачі контролю над топовими вишами держави однопартійцям шляхом створення «наглядових рад».

Тим часом на фоні посилення співпраці влади з китайськими комуністами, зростання симпатій уряду до «неліберальної демократії» російського зразка й дискримінаційного ставлення до ЛГБТ+-спільноти опозиційні партії почали шукати найрізноманітніші засоби та способи протидії монопольному становищу «Фідесу».

Сума доданків

У грудні 2020 р. представники шести головних опозиційних сил Угорщини домовилися про формування спільного антиорбанівського списку для участі в парламентських виборах 2022 р. За даними Balkan Insight цей хід одразу ж «підкорив» так зване «електоральне болото» – тих, хто не симпатизував жодній із партій або не обрав ніяку, не цікавлячись політикою. У разі походу на вибори таким складом блок може розраховувати приблизно на пів мільйона голосів лише від таких осіб.

Антиорбанівські протести восени 2014 р. Laszlo Balogh/Reuters

Погляньмо ж ближче на учасників цього передвиборчого пакту.

Чи не найвідомішою з них для українців є партія «Йоббік» (досл. «Рух» – скорочення від повного «Рух за кращу Угорщину»), яка має в парламенті 17 місць. Її назва в навколополітичному середовищі стала означальною для будь-якого праворадикального, антиєвропейського, антиліберального й шовіністичного руху з цілком очевидними зв’язками з Москвою. Така права опозиція «Фідес» привертала увагу й симпатії доволі значної кількості виборців, однак так і не спромоглася вирвати «Йоббік» зі своєрідної електоральної бульбашки.

Тому до 2018 р. лідери «принципової, консервативної та радикально патріотичної партії» (як вони її описували) усвідомили необхідність перегляду своєї політичної платформи на користь менш радикальних позицій, що стало в нагоді при формуванні нового альянсу протидії Орбанові, зробивши її менш токсичною в очах помірніших союзників. Питання «Йоббіка» та його трансформації ми детальніше розглянемо дещо нижче.

Дізнавайтеся більше: Вибухи у Врбетіце – тест на громадянську солідарність чи можливість для зведення політичних рахунків?

15 мандатами зараз володіє Соціалістична партія – прямий нащадок керівної в 1956-1989 рр. Соціалістичної робітничої партії. Вона знаходилася в зеніті своєї слави в пострадянській Угорщині в 1994-1998 рр., володіючи абсолютною більшістю місць у парламенті, а у 2002-2010 рр. тримала гору в коаліційному уряді. Нині – це класична європейська соціал-демократична політсила, що підтримує соціальну ринкову економіку, права меншин та є однозначно проєвропейською.

«Демократична коаліція» – інший член блоку, що займає 9 місць у Національній асамблеї. Це партія глави уряду Угорщини у 2004-2008 рр. Ференца Дюрчаня. Загалом вона підтримує позиції соціалістів, однак є дещо більш економічно ліберальною та акцентує увагу на ідеї федеральної Європи. Сам Дюрчань входить у когорту малопопулярних прем’єрів в історії Угорщини через невдалу політику в галузях бюджету й охорони здоров’я.

Остаточно його підтримку у 2006 році підірвав «злитий» у мережу запис виступу на закритій партійній конференції в курортному містечку Балатоношедь, під час якого Дюрчань з обширним використанням нецензурної лексики (типу «ця ї…на країна») коментує політичне життя держави й відверто зізнається в провальності дій уряду в більшості сфер (до прикладу, зазначає: «Останні півтора-два роки ми просто брехали населенню»). Звичайно, що після такого скандалу популярність Дюрчаня різко знизилася, а державою навіть прокотилася хвиля протестів проти тодішнього глави уряду.

Варто знати: Гроші в обмін на верховенство права: чому Польща та Угорщина позиваються до Суду ЄС

6 мандатів в опозиційному об’єднанні належить Зеленій партії, яка до 2020 р. носила промовисту назву «Політика може бути іншою». Це класична партія-представниця напряму прямої демократії з опосередкованим нахилом у бік зеленої політики. З’явившись у 2009 р., вона вже встигла пережити кілька розколів, під час одного з яких (із приводу вступу в антиорбанівський союз) з неї виокремилася партія «Діалог за Угорщину» – ще одна учасниця альянсу, котра має 5 депутатів у парламенті.

Голова останньої, мер Будапешта Ґерґей Карачонь, відомий не лише своєю протидією курсові Орбана на місцевому рівні (до прикладу, на початку червня 2021 р. на знак протесту проти відкриття в місті філії китайського Фуданського університету він надав кільком вулицям «антирежимні» назви на честь Далай-лами, Вільного Гонконгу та Уйгурських мучеників (жертв геноциду, що провадиться комуністичним урядом Китаю)), а й координаційною діяльністю з розвитку місцевого лібералізму. У грудні 2019 р. він підписав із колегами з вишеградських столиць – Варшави, Праги й Братислави – так званий «Пакт вільних міст», у якому висловлюється відданість «спільним цінностям свободи, людської гідності, демократії, рівності, верховенства права, соціальної справедливості, толерантності й культурного різноманіття».

Новий покажчик будапештської вулиці, названої на честь Далай-лами. Mr Tibor/TibetPressNewspg

Зрештою, варто зазначити й про партію «Моментум», що ще не здобула мандатів у національному законодавчому органі, однак має двох представників у Європейському парламенті. «Моментум» – чільна позапарламентська політсила Угорщини, що виросла з локального руху за проведення місцевого референдуму з питання висунення Будапешта як міста-кандидата на проведення Літніх Олімпійських ігор 2024 року під назвою NOlimpia.

Активісти наголошували, що висувати на таку серйозну роль місто, на їхню думку неготове до проведення настільки масштабного заходу, можна лише після консультації з місцевим населенням. Врешті, заявку було відкликано, а містом-переможцем, як відомо, обрали Париж. «Моментум» активно бореться за дотримання владою громадянських прав та свобод, а також виступає проти співпраці Будапешта з авторитарними китайським та російським режимами.

Усі ці партії і домовилися співпрацювати на найближчих виборах, аби спільно покласти край дванадцятирічному (до того моменту) пануванню Орбана.

Час дорослішати

Як уже зазначалося, деякі сумніви в ефективності й успішності альянсу може викликати в читача сама участь у ньому скандальної партії «Йоббік», відомої не лише антизахідним зовнішньополітичним курсом, а й маргінальним популістським внутрішньополітичним. Проте в жодному разі не буде перебільшенням зауважити: часи змінилися.

Раніше члени цієї політсили дійсно могли дозволити собі неприйнятні для демократичного плюралістичного суспільства висловлювання про «спроби єврейського капіталу скупити Угорщину» чи про потребу кримінального покарання для «всіх, хто намагатиметься популяризувати статеві збочення у формі одностатевих стосунків». Негативно сприймали сусіди Угорщини, зокрема й Україна, заклики партійців на офіційному рівні переглянути умови Тріанонського договору 1921 р., який вважається чи не наймасштабнішою трагедією в історії держави, позаяк за його умовами Королівство Угорщина втратило близько 70% довоєнних територій, і на цьому підґрунті висунути першим територіальні претензії.

Члени воєнізованого крила партії «Йоббік» протестують проти проведення в Будапешті Всесвітнього єврейського конгресу. 2013 р. Michael Thaidigsmann

У 2018 р. багаторічний лідер партії Габор Вона подав у відставку, виконуючи дану перед виборами обіцянку зробити це в разі, якщо «Йоббік» не посяде за їхніми підсумками першого місця. Відтоді очільником став представник помірного крила політсили Тамаш Снайдер, що вирішив і надалі продовжувати анонсований Воною ще у 2016 р. курс на «дорослішання» партії, себто перехід на більш прагматичні позиції.

Кульмінація цього процесу проявилася найяскравіше в програмі 2019 р. до виборів у Європарламент, оприлюдненій того ж року. У ній «Йоббік» заявив про підтримку членства Угорщини в ЄС та основоположних для нього цінностей солідарності та субсидіарності. На думку представників партії (з якою важко не погодитися), про ці принципи лишилася хіба згадка в установчих договорах, а от насправді європейський апарат дотримується їх далеко не завжди.

«Йоббік» також запустив на європейському рівні таку прогресивну ініціативу, як Європейський зарплатний союз. Партія запропонувала Єврокомісії вжити заходів для того, аби переконатися, що всі громадяни ЄС, незалежно від походження чи національності, мали право на рівну платню за однакову роботу. Передовсім, звичайно, цей захід спрямовано на те, аби впевнитися в тому, що робітники з держав Східної Європи, які доєдналися до Союзу у 2004 році (зокрема, й Угорщини), не перебували в становищі більш вразливому, аніж їхні колеги зі «старої Європи».

Партія підтримує також розширення співпраці у Вишеградському форматі, а у 2017 р. запропонувала навіть створення відповідної постійної парламентської асамблеї. «Йоббік» закликає Брюссель пришвидшити справу євроінтеграції Балкан і водночас уважно ставитися до євроскептичних апологетів Орбана в регіоні, зокрема до його «останнього непохитного партнера» Янеза Янші – очільника уряду Словенії, що нині головує в Раді ЄС.

Детальніше про проблему: Популіст на чолі Ради ЄС: чи варто боятися головування Словенії в Євросоюзі?

Ба більше, ця колись стереотипно проросійська партія нині критикує за проросійськість самого Орбана, приміром, як у цьому відкритому листі до президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн із приводу відхилення плану економічного відновлення для Угорщини. При цьому «Йоббік» так само ревно бореться за права угорської діаспори, як і уряд «Фідесу», критикуючи новітнє мовне законодавство України, що передбачає розширення використання української в шкільництві. Про це ми детальніше розповідали в матеріалі: Проблема закордонних угорців у зовнішній політиці Будапешта

Отож, колишня радикальна партія, яку оцінювали як антисемітську та неонацистську, спромоглася подолати своє «темне минуле» та поступово еволюціонувати до прийнятного для ЄС образу класичної правої політсили.

Сильніше за ненависть

Проаналізувавши політичні позиції всіх партій опозиційного альянсу, спробуймо все ж відповісти на питання, чи виявиться таке об’єднання життєздатним. І тут відразу варто зазначити, що варіант із його перемогою на виборах не є неможливим.

На користь цього сценарію грає вже згаданий інтерес до партійного об’єднання з боку «електорального болота»: за результатами опитувань за весну цього року блок має симпатії приблизно 40-50% виборців. Окремі соцопитування дають йому цілих 10% переваги над партією Орбана, однак більшість прогнозують реалістичніший розрив між суперниками на рівні 3-5% – як на користь альянсу, так і «Фідес» (за даними Politico, він взагалі становить 1%, однак поки що з перевагою на боці керівної партії).

Тому перемога опозиції залежить від того, наскільки ефективно вона зможе мобілізувати електорат у «день ікс» та від напрямку, у якому свою кампанію поведе Орбан. Уже згаданий Balkan Insight заочно радить самовпевненому голові уряду фокусуватися на підтримці центристів та молодих аполітичних людей, хоча й сумнівно, що його токсичний бекграунд дозволить зібрати багато голосів таких виборців.

Проте повернімося до питання про ефективність можливого уряду об’єднаної опозиції. Адже одна справа – об’єднатися проти спільного противника, змагаючись за абстрактні електоральні відсотки, а інша – ділити між собою цілком реальні міністерські крісла.

Нині (як мінімум, поки що) учасники опозиційного альянсу намагаються показати максимальну координованість своїх дій. До прикладу, нещодавно вони надіслали спільний лист китайському лідеру Сі Цзіньпіну, у якому, у разі свого приходу до влади, обіцяють припинити розвиток спільних із Пекіном інфраструктурних, освітніх та наукових проєктів, називаючи їх «засобами політичного впливу» та «марнуванням сотень мільярдів форинтів платників податків».

У внутрішньодержавних справах союзники також демонструють прагнення до активної співпраці. До прикладу, навіть колись вкрай права політсила «Йоббік» не підтримала нещодавніх законів про «заборону пропаганди гомосексуальних стосунків», чітко усвідомлюючи, що вони стануть інструментом вибіркового застосування в руках керівної партії.

Така відданість спільній меті не може не тішити прихильників блоку. І водночас це покладає на нього надзвичайно відповідальну місію – не допустити розпаду такого надзвичайно перспективного альянсу ще до старту перегонів, адже мудре рішення вдатися до об’єднання піднесло рейтинги партій до дійсно захмарних висот, адже до перемовин підтримка найсильніших політсил, Демократичної коаліції та «Йоббіка», плуталася в районі 10%.

Також читайте про підсумки нещодавніх виборів до законодавчих органів Німеччини та Росії:

·       Парламентські вибори у ФРН: хто очолить країну після Меркель?

·       «Нові люди» та старі фальсифікації на парламентських виборах в РФ

Головне для опозиційного блоку тепер – не розгубити цю єдність під час підрахунку результатів голосування або, що ще гірше, до того, як угорці візьмуть до рук бюлетені. Особливо це стосується представників більш правих ідеологій, оскільки майже напевно спільним кандидатом на посаду прем’єра стане хтось із ліберальними поглядами: ймовірність цього посилилася після перемоги в І турі праймеріз представниці Демократичної коаліції, віцепрезидентки Європейського парламенту Клари Добрев (до речі, дружини Ференца Дюрчаня).

Хтось може зауважити, що така ситуація робить реальним сценарій, за котрого якась із партій-союзниць може таки переметнутися на бік ворога і, ситуативно підголосовуючи, допомогти сформувати уряд меншості. Щоправда, правильним такий прогноз можна назвати лише теоретично, та й те – з величезною натяжкою. Представники лівих та ліберальних партій на такий крок точно не підуть. Їхню репутацію зараз активно нищить сам Орбан, відтак шансів увійти в якісь більш-менш пристойний альянс із владою немає.

Клара Добрев виступає з трибуни Європарламенту. European Parliament

Тут можна було б говорити про можливість отримати такий «сюрприз» із боку «Йоббіка», однак насправді ймовірність такого сценарію так само невисока. Партія активно «душила» «Фідес» й у часи свого «радикального періоду», зокрема, називаючи скандальний референдум 2016 р. (який насправді не мав би жодних правових наслідків і, врешті, провалився) щодо схвалення можливості для ЄС примусово встановлювати квоти на переселення переміщених осіб до Угорщини «голом Орбана у власні ворота». У подальшому «Йоббік» почав активно критикувати й зовнішню політику керівної партії, не кажучи про внутрішню. Отже, союз між ними й «Фідес» також можна сміливо викреслити з можливих варіантів.

Однак це не всі перестороги на шляху до тріумфу опозиціонерів.

Потенційний розбрат у такому строкатому альянсі в підсумку може завадити йому вже на етапі формування уряду, адже ділити міністерські крісла між шістьома партіями – справа не з простих. Якщо голова уряду протягом достатньо тривалого строку не буде обраний, то президент, як того вимагає конституція, розпустить парламент і призначить нові вибори. Неважко здогадатися, хто буде основним вигодонабувачем у такій ситуації – звичайно ж, Орбан, якому буде зручно представити опозицію як осіб, що прагнуть занурити країну в нестабільність.

Отож, аби убезпечити Угорщину від чергової перемоги неліберальної демократії в особі «Фідесу», представникам опозиційного альянсу доведеться працювати завзято, злагоджено й активно, щоб зберегти єдність у своїх лавах і водночас не втратити підтримку суспільства.

 Автор – Богдан Мироненко, експерт із Центральної Європи та Балкан Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Підтримайте нас на Patreon, щоби мати змогу читати більше якісної аналітики про міжнародну політику.