Безпекова політика Нової Зеландії: від витоків до сучасних викликів

Нова Зеландія – острівна країна, розташована на півдні Тихого океану. Географічна віддаленість від світових «гарячих точок» та центрів зіткнення інтересів інших держав істотним чином вплинула на формування її особливої політики у сфері національної безпеки.

Характерною її рисою є те, що країна намагається знайти баланс між невтягуванням у вузли протиріч та участю у формуванні простору безпеки в Азійсько-Тихоокенському регіоні. Водночас Нова Зеландія досить автономно веде себе на міжнародній арені, не бажаючи повністю наслідувати політику таких її англо-саксонських союзників, як США та Австралія, що викликає їхню неоднозначну реакцію.

Сучасні процеси, що відбуваються в регіоні, зокрема протистояння між США та КНР, уже мають відчутний вплив на інтереси Веллінгтона. Окрім цього, країна починає все більше перейматися протидією кіберзагрозам, захистом морських рубежів та питанням боротьби з тероризмом. Які ще безпекові пріоритети стоять перед Новою Зеландією та як країна реалізовує свою політику у цій сфері, говоримо далі.

Еволюція безпекової політики Нової Зеландії і без’ядерний статус

Після отримання Новою Зеландією незалежності від Великої Британії в 1947 році безпекова політика країни формувалася переважно під впливом післявоєнних трансформаційних процесів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні та інтересів Вашингтона й Лондона. Веллінгтон активно долучився до військових акцій союзників, зокрема до боротьби з воєнізованим крилом комуністичної партії Малайзії та надіслав своїх солдатів до складу міжнародної коаліції під керівництвом США в часи Корейської війни. Також важливим моментом стало приєднання Нової Зеландії до мережі регіональних військових альянсів та угод про співробітництво у сфері безпеки. Вони створювалися за ініціативи Сполучених Штатів і Великої Британії для захисту своїх регіональних інтересів, протидії поширенню комунізму шляхом посилення спільних військових можливостей союзників.

У межах цього процесу Нова Зеландія у 1951 році приєдналася до військово-політичного альянсу ANZUS, який започаткував тісне військове співробітництво між  Вашингтоном, Канберрою та Веллінгтоном. Держава також долучилася до Манільського пакту, що створив організацію СЕАТО в 1955 році, об’єднавши Великобританію, Францію, США разом із їхніми союзниками в Азійсько-Тихоокеанському регіоні (у 1977 припинив існування). Важливою була участь Нової Зеландії в системі союзів під патронатом Великої Британії, яка не полишала бажань зберегти свій вплив на просторах Тихого океану. Веллінгтон у 1971 році став членом альянсу ANZUK, який свого часу навіть називали мініНАТО.

Більше за темою: Китай – новий ворог НАТО?

Крім цього, у тому ж році країна приєдналася до пакету угод про співробітництво у сфері безпеки під назвою «П’ятисторонні оборонні угоди» (Five Power Defence Agreements). Ця угода об’єднувала між собою Нову Зеландію, Австралію, Велику Британію, Малайзію та Сінгапур і передбачала спільні консультації щодо питань регіональної безпеки, організацію військових навчань та координацію безпекових політик країн. «П’ятисторонні оборонні угоди» діють і сьогодні, вони є важливою складовою військового співробітництва Нової Зеландії з Куала-Лумпуром та Сінгапуром.

Варто також згадати відомий альянс з координації розвідувальної діяльності «П’ять очей» (Five Eyes) між  Австралією, США, Новою Зеландією, Великобританією та Канадою, який сформувався ще в період Другої світової та продовжує діяти дотепер. У рамках цього блоку Нова Зеландія разом із Австралією відіграють ключову роль у постачанні іншим союзникам розвідувальної інформації, пов’язаної з Тихоокеанським регіоном.

Загалом, до початку 1970-х років політика безпеки Нової Зеландії детермінувалася інтересами її англо-саксонських союзників, які бажали закріпити свої позиції в Азійсько-Тихоокеанському регіоні після Другої світової війни. Країна приєдналася до розгалуженої системи альянсів, оборонних угод Великобританії та США, створених з метою протистояння поширенню комунізму в регіоні. В рамках цих організацій Веллінгтон значно розвинув оборонне співробітництво з Вашингтоном, Лондоном та Канберрою, посилив свій військовий потенціал. Проте через відсутність узгодження інтересів між членами альянсів, домінуванням амбіцій США та Британії, Нова Зеландія де-факто не була рівноправним партнером в цих об’єднаннях.

Читайте також: Чи призведе утворення нових оборонних союзів до кризи НАТО?

Домінантна роль США та Сполученого Королівства в оборонних союзах, використання цих союзів у власних геополітичних цілях, ігнорування інтересів інших учасників альянсів з часом підштовхнули Нову Зеландію обрати більш незалежний курс у безпековій політиці. Уряд держави, зокрема, не виявляв бажання активно підтримувати витратні та масштабні військові операції союзників. Наприклад, рішення про надання військової допомоги США у В’єтнамській війні в 1960-х роках було дуже непопулярним серед населення Нової Зеландії, а сам Веллінгтон  неохоче погодився підтримати амбіції свого союзника в Індокитаї. Це стало першим проявом охолодження відносин між Новою Зеландією та її партнерами.

Іншим фактором, який прискорив процес трансформації політики безпеки Нової Зеландії до більш незалежної стало значне обурення населення держави випробуванням ядерної зброї на островах Тихого океану. Так, прем’єр-міністр Норман Кірк (1972-1974) обрушив жорстку критику на ядерні випробування Франції на тихоокеанських атолах на початку 1970 року. Хоча тести проводилися далеко від Нової Зеландії, вони викликали сильні переживання у Веллінгтоні стосовно погіршення екологічної ситуації в Тихому океані. Уряд не бажав перетворення регіону на «радіаційну пустелю» й почав робити перші кроки з реалізації своєї довгострокової (а нині вже центральної) політики нерозповсюдження ядерної зброї.

Карикатура Еріка Хіта на відсутність цілісності в блоці АНЗЮС з огляду на особливу позицію Нової Зеландії

Кульмінацією цього процесу стало оголошення Нової Зеландії без’ядерною зоною в 1984 році. Це призвело до загострення відносин із Вашингтоном, оскільки Веллінгтон наклав заборону на прохід суден із ядерними силовими установками або ядерною зброєю своїми територіальними водами. Це рішення було закріплене Актом про проголошення без’ядерного статусу Нової Зеландії та режиму контролю над озброєннями в 1987 році.  

Крім цього, країна приєдналася  до договору Раротонга 1985 року, який проголошував створення Південнотихоокеанської без’ядерної зони. США сприйняли такі дії Веллінгтона як недружні та призупинили виконання своїх зобов’язань щодо Нової Зеландії за договором ANZUS. Вашингтон почав розглядати острівну державу як «другорядного» союзника, порівняно з тією ж Австралією. З того часу питання без’ядерного статусу країни залишається каменем спотикання у відносинах Веллінгтона та США.

Курс на миротворчість

Проте «ядерна суперечка» не призвела до цілковитого розколу у відносинах між Новою Зеландією та її союзниками. Після завершення Холодної війни Веллінгтон підтримав зусилля американської коаліції у війні в Перській затоці, інтервенцію в Сомалі, а також долучився до Війни проти тероризму Джорджа Буша-молодшого після терактів 11 вересня 2001 року, в тому числі надіславши свої війська до Афганістану в складі Міжнародних сил сприяння безпеці (ISAF), які перебували там аж до повного виведення наприкінці літа 2021 року.

У 90-х роках Нова Зеландія активізувала свою міжнародну діяльність з підтримання миру та безпеки. Зокрема, Веллінгтон разом із Канберрою долучився до миротворчого процесу на острові Бугенвіль у 1998 р., де відбувалися масштабні зіткнення між представниками уряду Папуа – Нової Гвінеї та місцевими сепаратистами. Нова Зеландія приєдналася до зусиль зі встановлення миру на території Східного Тимору в 1999 році після сутичок між прихильниками та противниками його незалежності: тут новозеландські військові знову тісно співпрацювали з австралійськими.

Детальніше про проблему: Бугенвіль проти Папуа-Нової Гвінеї: чи відбудеться нарешті незалежність?

Веллінгтон також надав широку підтримку австралійській коаліції зі встановлення правопорядку на Соломонових Островах (RAMSI), яка була сформована на прохання уряду цієї країни у 2003 році. Співробітництво з Австралією у сфері кризового менеджменту істотно поліпшило відносини між країнами та зробило Канберру одним з основних регіональних союзників Веллінгтона. Нова Зеландія продовжувала акцентувати увагу як на регіональних, так і на глобальних безпекових питаннях, зокрема долучившись до коаліції проти ІДІЛ у 2014 році.

Таким чином, політика безпеки острівної держави пережила серію трансформацій під впливом як регіональних, так і глобальних процесів у міжнародних відносинах. Нова Зеландія поступово відходила від практики задоволення регіональних інтересів Сполучених Штатів та Великобританії і почала формувати власні цілі, не побоявшись втягнення в суперечки зі своїми союзниками. Проте Веллінгтон не відокремився від англо-саксонського світу, він лише зробив свій підхід більш самостійним. Загалом же уряд Нової Зеландії зацікавлений у підтримці союзницьких відносин з цими країнами для підтримання регіональної стабільності.

Сучасні безпекові пріоритети Веллінгтона

На сьогодні уряд Нової Зеландії намагається розробити комплексний підхід до формування політики безпеки для того, аби якнайширше врахувати свої як регіональні, так і глобальні інтереси. Важливу роль у формуванні цієї політики відіграє вплив глобалізаційних процесів, які створюють нову реальність для країни, актуалізують велику кількість загроз і спонукають до співробітництва з партнерами.

Військовослужбовці ВМС Нової Зеландії на урочистому заході, присвяченому Австралійському та новозеландському армійському корпусу (АНЗАК), 2011 р. U.S. Department of Defence

Саме налагодження продуктивного регіонального співробітництва у сфері оборони є одним із ключових завдань безпекової політики Веллінгтона. Традиційно найбільшим та найближчим союзником країни залишається Австралія, з якою Нова Зеландія веде стратегічний діалог і продовжує співпрацювати в оборонній сфері. Крім цього, держави зберегли між собою зобов’язання за договором ANZUS, які, зокрема, передбачають взаємний захист одна одної в разі нападу третьої країни. Хоча Сполучені Штати так і не поновили свої зобов’язання стосовно Нової Зеландії в рамках ANZUS, їхня позиція не скасовує дію договору в цілому.

Цікаво знати: Місце Австралії в регіональній та глобальній політиці

Нова Зеландія і далі співпрацює з Малайзією, Сінгапуром, Австралією та Британією в рамках вищезгаданої системи угод «Five Powers Defence Arrangements». 18 жовтня 2021 року відбулася зустріч міністрів оборони вищезгаданих країн з нагоди 50-річчя зі створення цього формату безпекового співробітництва. Глави оборонних відомств країн-союзників підтвердили важливість цих домовленостей для взаємного розвитку своїх оборонних потенціалів. Крім цього, у рамках партнерства були проведені спільні навчання Exercise Bersama Gold 2021 із залученням військовослужбовців цих держав.

Важливою складовою регіональної політики безпеки Нової Зеландії є активний розвиток відносин з АСЕАН. Держава є членом Регіонального форуму АСЕАН, до якого входять 10 країн-членів Організації та інші 17 держав Азійсько-Тихоокеанського регіону. У межах форуму проводяться постійні консультації з питань безпеки, обговорюються проблеми та перспективи застосування превентивної дипломатії, боротьби з тероризмом, транснаціональної злочинності. Нова Зеландія надає значну увагу проблемам морської безпеки, роззброєння та протидії терористичній діяльності. Міністр оборони країни також бере участь у розширеному форматі зустрічей глав військових відомств членів АСЕАН, до якого долучаються найважливіші регіональні партнери організації.

Східноазійській саміт АСЕАН у Бангкоці, 2019 р.  Ministry of Foreign Affairs & Trade of New Zealand

Нова Зеландія також продовжує підтримувати поліцейські та моніторингові місії до різних держав Азійсько-Тихоокеанського регіону в рамках миротворчої діяльності, більшість із яких вона проводить спільно з Австралією. Так, зокрема продовжують діяти поліцейські місії Нової Зеландії в Бугенвілі, на Соломонових Островах, Східному Тиморі та Тонга. Метою таких контингентів є як підтримка правопорядку, так і підготовка та навчання місцевих поліцейських підрозділів для більш ефективного виконання ними своїх обов’язків. Веллінгтон прагне взяти на себе більшу відповідальність за підтримку стабільності та миру у своєму регіоні та, загалом, збільшити швидкість реагування на кризові ситуації.

Важливим у цьому контексті є участь Нової Зеландії у  Форумі тихоокеанських островів, який слугує платформою для взаємних консультацій між державами Океанії, зокрема з питань безпеки. Для активізації співробітництва з острівними державами Веллінгтон приєднався до регіональної декларації з безпеки, прийнятої в рамках цього форуму 2018 року. Також важливою новозеландською ініціативою є створення  Тихоокеанського фонду безпеки, кошти з якого виділяються на підтримку стабільності в острівних державах шляхом організації різноманітних тренувань за посередництва збройних сил Нової Зеландії.

Велику увагу Веллінгтон приділяє підтриманню безпеки в межах своїх територіальних вод та виключної економічної зони, яка простягається на відстань 200 миль від узбережжя островів. Захист морських ресурсів і регуляція економічної діяльності у своїй виключній економічній зоні має неабияке значення для Нової Зеландії, тому що вона отримує значні прибутки від економічної діяльності на морях, – близько 4 млрд доларів за показниками 2013 року. Крім цього, крізь територіальні води Нової Зеландії проходить величезна мережа комунікаційних кабелів, через які здійснюється передача інформації між Австралією, США та іншими країнами. Важливим є також захист від незаконної контрабандистської діяльності та допомога постраждалим від надзвичайних ситуацій, які трапляються в регіоні доволі часто.

Читайте також: Рай для наркоторговців: як Океанія страждає від «білого золота»

Для реалізації своїх безпекових інтересів на морі урядом Нової Зеландії  у 2020 році була розроблена Стратегія морської безпеки, яка є комплексним документом, що пропонує ефективні заходи та принципи реалізації інтересів держави в морському просторі. У рамках стратегії виділяють основні сучасні загрози морській безпеці країни: контрабанду наркотиків, забруднення океану, піратство, незаконне використання природних ресурсів, нелегальну міграцію через море. Боротьба з ними передбачає покращення моніторингових можливостей берегової охорони, зокрема збільшення кількості її підрозділів, використання розвідувальних літаків для пошуку порушників тощо. Наголошуюється і на активізації співробітництва з регіональними партнерами в цій сфері, зокрема з Австралією.

Виступ прем’єр-міністерки Нової Зеландії Джасінди Ардерн в ООН, 2018 рік. UN Photo

Протидія тероризму та кібербезпека також є пріоритетами сучасної безпекової політики Веллінгтона. Незважаючи на те, що Нова Зеландія є віддаленою від інших країн та має високий рівень соціального забезпечення, проблема боротьби з тероризмом торкнулася її безпосередньо. 15 березня 2019 року у двох мечетях у місті Крайстчерч відбувся кривавий теракт, під час якого загинуло 51 особа. Ця подія набула широкого розголосу по всьому світу, зокрема через те, що терорист записував свої дії на відео.

Уряд Нової Зеландії не залишився осторонь і вже 15 травня того ж року за ініціативи прем’єр-міністерки Джасінди Ардерн та президента Франції Еммануеля Макрона  була створена ініціатива «Christchurch Call», яка об’єднує зусилля держав з протидії поширенню екстремістського та терористичного контенту соцмережами, засобами масової інформації та в інтернеті загалом. До цієї ініціативи вже приєдналося 55 країн і вона значно сприяє посиленню контртерористичного співробітництва між Новою Зеландією та іншими державами.

Варто знати: Чому терористи стають терористами?

У зв’язку з цим терактом на порядок денний також було висунуто питання кібербезпеки. Зокрема, у рамках Урядового бюро із захисту комунікацій був створений Національний центр кібербезпеки, який безпосередньо займається протидією та попередженням кібертероризму й кібершахрайства на національному рівні, а також вживає заходів щодо підвищення захисту новозеландської мережі від загроз такого характеру. Крім цього, у 2019 році була опублікована Національна стратегія кібербезпеки, в якій пояснюються основні принципи реалізації захисту Нової Зеландії від[СВ1]  високотехнологічних загроз. У цій стратегії, зокрема, наголошується не тільки на важливості забезпечення захисту даних і попередження кіберзагроз, а й також на необхідності підвищити обізнаність громадян про такі небезпеки та розвивати взаємодію з іншими державами в цій сфері.

Нові реалії для Нової Зеландії

Наразі безпекова політика Нової Зеландії розвивається під впливом трансформаційних процесів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, які створюють багато нових викликів та суперечливих питань для цієї острівної держави. Найважливішим з них є загострення протистояння між Сполученими Штатами та Китаєм, навколо якого Америка намагається згуртувати своїх англо-саксонських союзників. Крім цього, Пекін має потенційні можливості розширення впливу за межі Південно-Східної Азії, а отже зачіпає інтереси Веллінгтона.

Новозеландський уряд, на відміну від своїх англо-саксонських союзників, не виставляє претензій до Пекіна, й традиційно намагається підтримувати стабільні, передбачувані відносини з КНР. Нова Зеландія стала першою державою з «англосфери», яка підписала угоду про вільну торгівлю з Китаєм, і тепер Піднебесна є одним із найбільших торгових партнерів країни. Веллінгтон намагається підтримувати прагматичні відносини з Пекіном, не наслідуючи жорстку антикитайську риторику його партнерів, зокрема США.

Дізнавайтеся більше: «Одна країна, одна система»: як Китай демонтує автономію Гонконгу?

Крім цього, Нова Зеландія виступала проти окремих ініціатив, які висували Австралія, США та Британія. Так, міністерка закордонних справ Наная Махута заявила про небажання використовувати можливості альянсу «П’ять очей» для отримання розвідувальних даних про факти порушення прав людини в КНР. За її словами, це робить компетенцію організації «надто широкою», та може нашкодити відносинам між Пекіном та Веллінгтоном, які міністерка бажає бачити стабільними та безконфліктними.

Міністерка закордонних справ Нової Зеландії Наная Магута, 2021 р. Hagen Hopkins/Getty Images

Уряд Нової Зеландії, однак, не є байдужим до проблеми порушення прав людини в Китаї. У 2020 році країна призупинила дію взаємної угоди про екстрадицію з Гонконгом, оскільки Китай прийняв закон про попередження заворушень у цьому особливому адміністративному районі. Це викликало обурення з боку уряду КНР, який розцінив дії Нової Зеландії як втручання у його внутрішні справи. Бажання балансувати між підтримкою стабільних економічних відносин з Китаєм та критикою авторитарних дій Пекіна ставить Веллінгтон у складне положення. Погіршення відносин з Китаєм становитиме неабияку загрозу економічним інтересам новозеландців.

Сенсаційним для Нової Зеландії стало створення у вересні 2021 року військово-політичного об’єднання AUKUS між Австралією, Великою Британією та США. Ця подія засвідчила про повернення «епохи альянсів» у регіоні під керівництвом США, як це було після завершення Другої світової війни з блоками ANZUS та SEATO. Крім цього, яскраво виражене антикитайське спрямування цієї структури викликало побоювання про зміщення акцентів американсько-китайського протистояння у військово-політичну складову. Водночас про створення AUKUS уряд Нової Зеландії завчасно не повідомили, не кажучи вже й про надання пропозиції вступу.

Детальніше про подію: Що стоїть за угодою AUKUS між США, Австралією та Британією і як вона вплине на баланс сил у регіоні?

Реакція Веллінгтона на появу такого альянсу в регіоні була, однак, стриманою і прагматичною: уряд «привітав» більше залучення Великобританії та США до Азійсько-Тихоокеанського регіону. Створення AUKUS, утім, породило ще одне суперечливе питання у відносинах Нової Зеландії з англо-саксонським світом. Веллінгтон заявив про свою непохитність у дотриманні принципів без’ядерного статусу, а отже, він не дозволятиме прохід своїми територіальними водами майбутніх атомних субмарин Австралії, побудованих в рамках договору. Отже, між Австралією та Новою Зеландією можуть виникнути суперечності з цього питання, хоча вони навряд чи вони призведуть до погіршення відносин.

Важливим питанням для Нової Зеландії в цьому контексті є відстоювання власних інтересів та збереження свого унікального зовнішньополітичного курсу в умовах повторного, більш активного залучення Британії та США до Азійсько- Тихоокеанського регіону. Складно передбачити, які нові кроки та ініціативи можна очікувати від США та їхніх союзників у конфронтації з Китаєм, проте Вашингтон, вірогідно, чинитиме тиск на Веллінгтон із метою залучення острівної держави в протистояння з Піднебесною. Крім цього, тісний зв’язок між Австралією та Новою Зеландією також породжує побоювання, що у випадку агресивних дій Китаю щодо Канберри новозеландському уряду доведеться надати військову допомогу союзнику.

Традиційна для народу Маорі церемонія зустрічі гостей «пофірі». На фото: колишній командувач штабу сухопутних військ США Раймонд Одіерно, 2013 р. U.S. Army

З іншого боку, збільшення військової присутності Китаю в Тихому Океані також може потенційно зачіпати безпекові інтереси Веллінгтона. Це спонукає Нову Зеландію до розширення своїх оборонних можливостей і до налагодження співпраці з іншими державами у сфері безпеки. Одним із таких перспективних партнерів вважається Індія, що може стати регіональною противагою Китаю.

Висновки

Формування безпекової політики Нової Зеландії завжди було пов’язане з розвитком політичних процесів в Азійсько-Тихоокеанському регіоні загалом та взаємодією з іншими регіональними потугами зокрема. Веллінгтону, однак, вдалося відокремитися від дискурсу його англо-саксонських союзників і сформувати власне коло інтересів. З розвитком глобалізаційних процесів Нова Зеландія почала розширювати свої зусилля з підтримки миру та безпеки як на регіональному, так і на глобальному рівнях, поєднуючи залучення до міжнародної діяльності у сфері безпеки та вирішення важливих регіональних питань.

Сучасна безпекова політика країни є комплексною та сфокусованою на регіональному оборонному співробітництві, протидії терористичним загрозам і прискоренову розвитку кіберрезистентності. Для повноцінної реалізації своїх безпекових інтересів Веллінгтон розробляє структуровані стратегії, у яких передбачені чіткі принципи та заходи, що сприяють більш раціональному вирішенню проблем.

Трансформаційні процеси в Азійсько-Тихоокеанському регіоні і далі тривають, чим зумовлюють появу нових викликів для Веллінгтона. Піднесення Китаю та загострення американсько-китайського протистояння безпосередньо впливають на інтереси Нової Зеландії. У таких умовах уряд країни буде намагатися шукати баланс між прагненнями союзників протидіяти Пекіну та підтримкою з ним стабільних, безконфліктних відносин. Веллінгтону доведеться робити обережні кроки і формувати свою безпекову політику так, аби бути готовим до нового загострення ситуації в регіоні та можливого розширення впливу Китаю за межі його нинішньої сфери інтересів.

Автор – Анатолій Черниш, стажер аналітичного центру ADASTRA

Якщо наша робота приносить вам користь, підтримайте команду центру на Патреоні. Розвиваймо вітчизняну аналітику разом!