Інтереси та перспективи регіональних держав у співпраці з «Талібаном»

Після виведення у серпні 2020 року іноземних військ, Афганістан, що 20 років знаходився у фарватері американської політики, перестав бути об’єктом інтересів Сполучених Штатів. Вакуум, що утворився, поспішили заповнити впливові в Азії держави, котрі,  часто прикриваючись необхідністю допомоги афганському народу, починають все тісніше співпрацювати з новим урядом донедавна нерукоподаваного «Талібану». У цій статті поговоримо про те, які країни намагаються вибудувати відносини з новою владою Афганістану та які цілі вони при цьому переслідують.

Загальна втома американського суспільства від нескінченної та непопулярної Афганської війни та ізоляціоністська риторика Дональда Трампа привели США до укладання 29 лютого 2020 року Дохійської угоди з «Талібаном», за якою країни НАТО зобов’язувалися вивести свій контингент в обмін на боротьбу талібів з «Аль-Каїдою» та початок переговорів із міжнародно визнаним афганським урядом. Нова адміністрація Джо Байдана, яка вступила в офіс у січні 2021-го, не стала скасовувати рішення попередника, і в результаті сили союзників були виведені до кінця серпня того ж року. Однак переговорів між владою в Кабулі й талібами так і не відбулось, оскільки останні, не зустрівши опору від урядових військ, швидко захопили владу в столиці та решті країни, встановивши своє правління. З того часу жодна держава світу не визнала уряду талібів, проте декілька акторів все ж встановили дипломатичні відносини. Хто саме і навіщо – розповідаємо далі.

Пакистан: між індійською загрозою на пуштунським націоналізмом 

Пакистан вважається найближчим союзником афганських талібів. Ще до часів радянського вторгнення 1979 року держава потаємно підтримувала радикальні ісламські угруповання: спочатку різні об’єднання моджахедів, а після появи на тлі громадянської війни у 1994 році руху «Талібан» – і його. 

Докладніше про пакистано-талібську співпрацю: Ризиковане партнерство: як Пакистан удруге допоміг «Талібану» захопити Афганістан 

Після інтервенції НАТО 2001 року ця підтримка продовжилася, хоча офіційно Пакистан співпрацював із США у сфері боротьби з тероризмом. Такої позиції країна притримується через дві причини: 

1.  Важливість відвернення Афганістану від співпраці з Індією. Індія, з якою Пакистан мав 3 повномасштабні війни та безліч короткотривалих конфліктів, яка допомогла стати незалежним Бангладеш (до 1971 року входив до складу Пакистану) та з якою Ісламабад має нерозв’язаний конфлікт щодо приналежності території Кашмір (межує на півночі з Афганістаном), розглядається у пакистанській стратегії, як ворог №1. Саме тому, чим більш радикальний ісламістський уряд очолює Афганістан, тим меншу він становить небезпеку для Пакистану, як такий, що може мати щось спільне з Індією.

2.  Необхідність приборкати пуштунський сепаратизм. Відтоді, як британський дипломат Мортімер Дюран окреслив північно-західний кордон Британської Індії, народ пуштунів, що становить половину громадян Афганістану, опинився розділеним. Афганські помірковані лідери ніколи не визнавали цю лінію, вважаючи її несправедливим бар’єром, що роз’єднує їхніх людей.  Так у 2017 році колишній президент Гамід Карзай написав у Twitter, що Емірат ніколи не визнає лінію Дюрана.

3.  Намагаючись приборкати пуштунський сепаратизм та змінити його на ісламський націоналізм (ідеологію, на якій базується пакистанська державність),  у 1970-х роках Пакистан звів велику кількість мусульманських шкіл, медресе, де викладалося винятково консервативне трактування релігії. Саме в цих закладах виховувалися очільники «Талібану». Ісламабад був вмотивований привести до влади в Афганістані ісламістів, що будуть залежні від пакистанської допомоги, та з якими можна буде домовитися про дотримання загальновизнаного кордону.  

Територія проживання пуштунів, що охоплює північно-західні пакистанські провінції. Geology.com

Тож коли у 2021 році «Талібан» знову захопив владу в Афганістані, пакистанський уряд сподівався на втілення своїх стратегічних планів. Тодішній прем’єр-міністр Ісламської Республіки Імран Хан навіть заявив, що таліби «порвали кайдани рабства», встановивши контроль над країною, та закликав міжнародну спільноту до підтримки та співпраці з новим урядом. 

Згодом він заявив, що пакистанська влада веде у Кабулі мирні перемовини з пакистанськими талібами (організацією «Техрік-е Талібан Пакистан», яка не є частиною афганського «Талібану», проте має схожу ідеологію та співпрацює з ним), і що новий афганський уряд активно в цьому допомагає. 

Та всі багаторічні сподівання республіки виявилися марними. Радикальні угрупування не виправдали жодного сподівання, яке на них покладалося: 

1.  Терористична діяльність на території Пакистану не лише не припинилася, а й зросла. Після 6 років поступового спадання, у 2021 кількість атак на «землі чистих»  збільшилася на 56 %, а за перші 9 місяців 2022 року терористи вбили понад 450 людей. Переговори з пакистанськими талібами зазнали невдачі, а їхні дрони навіть нанесли  кілька авіаударів по силах ТТП на території Афганістану; 

2.  Таліби відмовилися визнавати лінію Дюрана. Їхній уряд виступив проти того, щоб Пакистан зводив огороджувальні коонструкції на кордоні, а в лютому 2022 виконувач обов’язків міністра інформації заявив, що питання про кордон ще не вирішено, а побудова паркану розділяє націю (мова йшла про пуштунів). Така позиція навіть призвела до збройної сутички між талібами та армією республіки, коли остання намагалася звести прикордонний форпост.  

3.  Зрештою, «Талібан» готовий до співпраці з Індією. У червні 2022 року талібський міністр оборони Афганістану Мулла Якуб заявив, що хоче хороших відносин з Нью-Делі та не проти, аби індійці тренували афганські війська. 

Читайте також: Конфлікт у Кашмірі: локальне протистояння чи глобальна конфронтація?

З цього випливає, що, підтримавши прихід талібів до влади, Пакистан фактично «вистрілив собі в ногу». Та навіть попри зазначені вище провальні результати та зміну у квітні 2022 року уряду в Пакистані на більш прозахідний, кардинально політика щодо талібського уряду Афганістану найближчим часом навряд чи відрізнятиметься, що підтверджують останні заяви з Ісламабада. Такий стан справ можна пояснити двома причинами: 

1.    На афганську політику Пакистану традиційно мають великий вплив військові та розвідувальні служби. Так, за час існування держави перші здійснили 3 вдалих перевороти, останній з яких у 1999 році. А співпраця із «Талібаном» відбувається саме через Міжвідомчу розвідку. Цивільний контроль над силовими структурами в Пакистані є дуже слабким, тому по суті силовим структурам не так важливо, хто в даний момент часу контролює уряд, їхні завдання по Афганістану не змінюються. 

2.    Іслам є панівною ідеологією, яка об’єднує етнічно різноманітний Пакистан. Через перманентний конфлікт з Індією та політику ісламізації, яку у 1980-х роках провадив президент Мохаммад Зія-уль-Хак (котрий прийшов до влади шляхом військового перевороту), політичний спектр пакистанської політики був зрушений у сторону консервативного ісламу. Тож для Ісламабада, незалежно від того, яка партія сьогодні при владі, ідеологічно і стратегічно ближчим буде мати радикально-ісламський Афганістан, з яким легше буде домовитися не співпрацювати з Індією. 

Тож навіть попри погіршення ситуації та зміну верхівки на більш прозахідну, Пакистан продовжуватиме свою політику підтримки та співпраці із талібською владою. 

КНР: інвестиції заради миру 

Головним інтересом Китаю в Афганістані є нерозповсюдження останнім ідеології радикального ісламізму за свої межі. Кордон між країнами проходить на заході Сіньцзян-Уйгурського автономного району (СУАР) – регіону з переважним некитайським мусульманським населенням, проти якого, побоюючись релігійного радикалізму та сепаратизму, влада Піднебесної проводить дискримінаційні та репресивні заходи. 

Більше про це: Велике китайське гетто: як Сі Цзінпін вирішує «уйгурське питання» 

Хоча китайсько-афганський кордон дуже короткий (усього близько 76 км), він проходить надзвичайно важкодоступною гірською місцевістю, яку складно контролювати. Китайська влада намагається домовитися з «Талібаном», щоб той не давав притулку на своїй території уйгурським терористичним угрупованням, таким як «Ісламський рух Східного Туркестану», як це вони робили після першого свого приходу до влади у 1996 році. 

Стратегія Китаю полягає у значних фінансових вливаннях в афганську економіку, що після зміни влади та заморозки усіх іноземних рахунків й допомоги опинилася у стані колапсу, у рамках розбудови Китаєм програми «Один пояс, один шлях», в обмін на співпрацю «Талібану» у сфері безпеки. Згодом, на думку китайських посадовців, коли Афганістан зміцніє, радикалізм талібів зміниться ефективним прагматизмом і небезпека для КНР зникне. 

Інший інтерес для Китаю являють природні надра. За попередніми оцінками на території Афганістану знаходиться корисних копалин на 1 трильйон доларів США. Країна займає панівні позиції у світі за покладами заліза та міді, а прошарки літію, можливо, є найбільшими на планеті. Ці утворення дуже потрібні китайській економіці, яка залежна від постачання ресурсів з-за кордону, і саме тому бізнес Піднебесної дуже зацікавлений в інвестуванні та їхній розробці.  

Увесь останній рік вказував на те, що Китай шукає співпраці з «Талібаном». Так у березні 2022 міністр закордонних справ Ван Ї відвідав Кабул, де спілкувався з ісламістськими високопосадовцями. Уряд республіки провів кілька міжнародних регіональних конференцій для обговорення афганської кризи, а влітку заявив, що скасує мита на більшість товарів з Емірату. Так Китай намагається затвердити свої права, як головного актора, який старається розв’язати «афганську дилему» та сподівається надалі мати вплив на сусідню державу. 

Міністри закордонних справ КНР та талібського уряду у Кабулі, 24 березня 2022. AFP 

Проте не все йде так гладко, як здається на перший погляд. Китай досі нічого не інвестував в афганську економіку, хоча дуже голосно про це продовжує заявляти. Це пояснюється тим, що Талібан не робить достатньо, аби туркестанські бойовики не становили загрозу для КНР. 

Талібам не вдасться провернути з Китаєм те саме, що і з Пакистаном: уникнути виконання взятих зобов’язань, і все ще отримувати допомогу. Уряд Піднебесної буде готовий до співпраці лише за умови, що Афганістан не становитиме небезпеки для нього у неспокійному СУАР. Те, як будуть поводитися  ісламісти надалі, визначить, чи готові вони до обіцяного переходу від терористичного угруповання до будівельників держави, і чи виконають заявлене зобов’язання стати країною, яка не буде прихистком для міжнародних терористів.  

Іран: ворог мого ворога – мій друг 

Протистояння між Іраном та «Талібаном» тривало довгий час і ґрунтувалося насамперед на ідеологічних засадах, адже Тегеран позиціонує себе як центр шиїтського світу, у той час як таліби є сунітами (хоча й намагаються уникати релігійних зіткнень із шиїтами).  

В Ірану завжди були побоювання, що повернувшись до влади в Афганістані, таліби відродять сунітський фундаменталістський режим, який буде опиратися на аравійські арабські монархії (традиційних супротивників Ірану). Саме ці підозри змусили Тегеран після першого приходу талібів до влади у 1996 році підтримувати «Північний альянс» – групи поміркованих моджахедів, що протистояли талібам, а після повалення останніх у 2001 році Іран долучився до реконструкції Афганістану, вкладаючи гроші у розбудову лікарень, доріг, залізничної інфраструктури та багато чого іншого. Так Тегеран намагався посилити свій вплив у країні, аби ще й знизити загрози для свої безпеки. 

Проте все змінилося у 2003 році. Вторгнення США та союзників в Ірак і посилення закликів до зміни режиму у сусідньому Ірані викликали неабияке занепокоєння в Тегерані. Ісламська Республіка, яка опинилася серед держав «Осі зла» та була з 3 боків оточена військовими базами Штатів, мала великі шанси стати наступною мішенню в американській війні проти глобального тероризму. Тому Іран обрав наступну стратегічну політику: відкрито вести справи з чинними урядами Афганістану та Іраку, а за лаштунками підтримувати антизахідні сили у цих країнах, щоб вони створювали проблеми американській політиці та знижували можливість вторгнення в Іран. В Іраку найпотужнішою такою силою стала шиїтська Армія Махді, а в Афганістані – «Талібан». 

Дізнавайтеся більше: Кипучий котел: етноконфесійний фактор іракського конфлікту 

Дотримуючись такої політики, Іран зміцнив свої зв’язки та вплив з різними афганськими силами: як поміркованими, так і радикальними. Тому, коли 2021-го року таліби захопили владу, у Кабулі опинилася сила, з якою Тегеран вже мав досвід відносин та був готовий співпрацювати. У серпні 2021 року, після падіння уряду, президент Ірану Ібрагім Раїсі назвав провал США в Афганістані «шансом на міцний мир», а Верховний лідер Ірану Аятола Алі Хаменеї заявив: «Що стосується Афганістану, ми підтримуємо афганський народ; уряди приходять та йдуть… характер наших відносин з урядами залежить від характеру їхніх відносин з нами». 

У політиці стосовно Афганістану Іран переслідує декілька цілей: 

1.  Оформлення в Еміраті інклюзивної політичної структури щодо етноконфесійних меншин (передусім хазарейців, які є шиїтами, та таджиків, серед яких їх також багато), оскільки саме через них шиїтський Іран може просувати свій вплив, що робив за підтримки «Північного альянсу» (де провідну роль грали таджики) у 1990-х роках, і за співпраці із демократичним урядом. 

Етнічний таджик Ахмад Шах Масуд – лідер «Північного альянсу». Pascal Maitre/Panos Pictures

2.  Боротьба «Талібану» з «Ісламською державою», яка з 2015 року проводить свою діяльність в Афганістані під назвою «Вілаєт Хорасан». ІД розглядає талібів, як націоналістів, котрі не відображають справжні принципи ісламу. Оскільки ідеологія «Ісламської держави» заснована на сунітському ваххабізмі, та вони проводять геноцид населення інших течій, то в інтересах безпеки шиїтського Ірану підтримувати тих, хто бореться з ІД. 

3.  Співпраця з талібським урядом стосовно контролю кордону та біженців.  

4.  Співробітництво щодо проблеми використання водних ресурсів. Річка Гільменд – головний постачальник води в Афганістані та Східному Ірані, мілішає і вже не може забезпечувати залежне від неї населення належною кількістю ресурсу. Це спричиняє гуманітарну кризу та необхідність міжнародного консенсусу про використання річки. 

Та все ж Іран став ще однією з країн, чиї сподівання виявилися марними.  Таліби навряд чи допустять меншини до управління державою, зважаючи на їхній пуштунський націоналізм, довгу історію злочинів, спрямованих проти афганських громадян, та страх того, що, здобувши владу та ресурси, вони розпочнуть боротьбу проти них же. 

Раніше ми писали про таке: Нові підходи й старі інтереси: як зміниться зовнішня політика Ірану за нового презилента

Питання кордонів та води теж доволі проблемне. Більшість афганських біженців прямують до Ірану і продовжують потрапляти до нього незаконним шляхом.  Так, за першу половину 2022 року Тегеран вислав із країни 460 тисяч афганських нелегалів.  

На кордоні між державами відбуваються постійні сутички, деякі з яких через боротьбу за ресурси річки Гільменд. У лютому 2021 року іранський та тодішній афганський уряди розробили план про взаємне використання водойми, та після приходу до влади «Талібану» він не реалізується. Тегерану доводиться тримати значні війська на кордоні, побоюючись нових сутичок або переходу терористів через кордон.  

Єдиним питанням, на якому наразі сходяться інтереси обох сторін, є боротьба з «Ісламською державою». Наразі таліби є головною силою, що воює з афганською ІД, яка так непокоїть Іран. Те, як тісно уряди будуть співпрацювати у майбутньому, залежить від того, наскільки вдалим буде супротив талібів ІД. Якщо «Талібан» отримає успіх та затвердить свій статус, як єдиної вагомої сили в країні, то Іран буде готовий йти назустріч та поступки з інших питань. Якщо ж ІД скористається нездатністю супротивників задовольнити базові потреби населення і розширить територію свого впливу (як це сталося на Близькому Сході), то Іран знову зробить ставку на етнічні іранські меншини та, можливо, розпочне власну військову операцію, щоб не допустити терористів до свого східного кордону. 

Індія: загроза Пакистану та глобальний торговий хаб 

Пошук талібським урядом співпраці з Індією виявився найбільш неочікуваним. Підтримуваний Пакистаном радикальний мусульманський рух аж ніяк не підходить на роль партнера держави, яка є одвічним ворогом Ісламабада та регулярно страждає від конфліктів на релігійному ґрунті. 

Коли радикальні ісламісти прийшли до влади у 1996 році, Індія, як і Іран, надала суттєву допомогу «Північному альянсу», остерігаючись приходу до влади цих  екстремістів, чия ідеологія могла розповсюдитися по всьому регіону та проникнути в Індію. 

Варто знати: Націоналістичний поворот Моді: чому в Індії дискримінують мусульман?

Після повалення «Талібану» у 2001 році, Афганістан став найбільшою країною-реципієнтом індійської фінансової допомоги. За 20 років існування демократичного уряду, Індія надала сусіду 3 мільярди доларів допомоги, що пішли на гуманітарні цілі: студентські стипендії, інфраструктуру, дороги, лікарні тощо. 

У нинішній співпраці з талібами країна переслідує 3 речі: 

1.  Боротьба з антиіндійськими терористичними угрупованнями, такими як кашмірські сепаратисти «Джаїш-е-Мухаммад», котрі можуть шукати прихисток на території Афганістану. 

2.  Послаблення Пакистану. Хоча питання тероризму і знаходиться на порядку денному індійсько-афганських відносин, Ісламабад може постраждати від талібів набагато сильніше. На відміну від нього, Індія не має спільного кордону з Афганістаном. Хоча вона заявляє про свої права на північ Кашміру, що має кордон з Кабулом, ця територія контролюється Пакистаном. Тож більшість своїх суперечностей на північній межі Індія вирішує напряму з пакистанським урядом. Серед інтересів Нью-Делі – зменшення впливу Пакистану над Афганістаном та розпалювання конфлікт уПуштуністані, що значно послабив би її ворога.

Мапа поділу Кашміру між Індією, Пакистаном та КНР. Encyclopedia Britannica

3.  Шлях до Центральної Азії. Після розпаду СРСР зміцнення зв’язків із пострадянськими центральноазійськими державами стало стратегічно важливим завданням для Індії. Регіон є багатим на корисні копалини, а також знаходиться на перетині глобальних торговельних шляхів. У 2017 році країна вступила до Шанхайської організації співробітництва, на саміті якої у вересні 2021 року індійський прем’єр-міністр Нарендра Моді заявив: «Індія віддана розширенню своєї співпраці з Центральною Азією. Ми вважаємо, що її країни, які не мають виходу до моря, можуть отримати величезну вигоду, взаємодіючи з великим ринком Індії». Стабільний та безпечний Афганістан є важливою ланкою у налагодженні зв’язку між Нью-Делі та центральноазійськими державами. 

Індійсько-афганське співробітництво наразі ґрунтується на гуманітарній допомозі, яку перша надає другому. Індія відправила близько 45 тон медичного підкріплення 13 конвоями і планує продовжувати. 

Та далі цього справи наразі не йдуть. Держава не поспішає посилювати свої зв’язки з талібським урядом, як він того вимагає. Невирішеними нагальними питаннями залишаються відновлення авіарейсів між країнами та поновлення віз афганських студентів, котрі до захоплення талібами влади навчалися в Індії. Нью-Делі поки ж не готове йти на офіційне визнання талібського уряду.

Вас може зацікавити: Чому Індія та Китай змагаються за партнерство з Іраном і хто тут третій зайвий?

Також залишаються незрозумілими відносини «Талібану» з антиіндійськими терористами. Хоча радикальні ісламісти заявляють про боротьбу з «Джаїш-е-Мухаммад», відомо про їхню бездіяльність щодо інших збройних угруповань на афганській території, що ставить під сумнів такі слова.  

Якщо таліби хочуть посилення співпраці з Індією, їм потрібно одночасно налагоджувати зв’язки з іншими гравцями регіону, а поки це відбудеться, афгансько-індійська взаємодія залишиться на мінімальному рівні гуманітарної співпраці. 

росія: важіль впливу на Центральну Азію 

Російсько-талібські відносини мають одну особливість, що не притаманна іншим переліченим країнам. рф не просто прийняла посла від уряду сунітів, не визнаючи цю владу офіційно, а ще й вважає «Талібан» терористичною організацією. Так утворилася унікальна в історії ситуація, коли акредитацію здобуває представник, якого країна перебування вважає членом забороненого збройного угруповання.  

Делегації талібів прибували до росії ще перед захопленням влади в Афганістані. Такий різкий поворот убік співпраці з тими, кого на росії вважають терористами пов’язаний з тим, що федерація намагається зберегти свій вплив на центральноазіатський пострадянський простір, який невпинно зменшується. 

Емірат межує з Таджикистаном та Узбекистаном, що є учасниками СНД та ОДКБ, а також з Туркменістаном, який є асоційованим членом-спостерігачем СНД. Ташкент намагається встановити співпрацю з талібами, а Ашгабат навіть домовився з ними взяти основну участь у побудові афганської частини газогону «Туркменістан-Афганістан-Пакистан-Індія», зведення якого раніше загальмувалося через нестабільну ситуацію у країні. Та на відміну від них, Душанбе зайняло кардинально протилежну позицію. 

Дізнавайтеся більше: Чому Центральній Азії потрібна демократія?

Таджицький уряд методично критикує талібів. Таке ставлення, відмінне від інших пострадянських сусідів Афганістану, можна пояснити наступними чинниками: 

1.  Основу внутрішньої опозиції «Талібану» становлять етнічні меншини, найбільшою з яких є таджики. Таджикистан вимагає їхнього включення у владні органи Афганістану, на що таліби (пуштунські націоналісти) не погоджуються.  Після першого приходу ісламістів до влади Душанбе підтримувало «Північний альянс», а з 2021 року прийняло багато афганських діячів опору. 

Ахмад Масуд – лідер «Фронту національного спротиву Афганістану», син Ахмада Шаха Масуда – лідера «Північного  альянсу», є етнічним таджиком. Reza/Getty Images

2.  У 1992-1997 роках у Таджикистані вирувала громадянська війна, у якій на стороні опозиції брали участь радикальні угруповання, зокрема «Талібан» та «Аль-Каїда». Тож уряд пострадянської республіки переймається через можливість проникнення з Афганістану збройних груп та початку нового військового конфлікту. 

3.  Непопулярність президента Таджикистану Емомалі Рахмона, який при владі з 1994 року, є дуже великою, що підтверджується економічною кризою у країні та протестами, які спалахують повсюдно. Підтримка афганських таджиків та конфронтація з «Талібаном» створює зовнішнього ворога, навколо якого можна об’єднати країну та відвернути увагу від внутрішніх проблем. 

Зважаючи на такі ворожі стосунки між талібами і Таджикистаном, а також на їхній зв’язок з іншими терористичними організаціями, що потенційно можуть становити небезпеку й для інших центральноазійських республік, росії потрібно вживати заходи з недопущення конфронтації. Хоча рф заявляла, що захистить Таджикистан у випадку перетину «Талібаном» кордону, та досвід провальної війни 1979-1989 років, війна в Україні (яка стала провалом для російської армії), відмова втрутитися на вимогу члена-ОДКБ Вірменії у вірменсько-азербайджанські сутички 2022 року та закриття очей на постійні прикордонні конфлікти Киргизстану і Таджикистану (що обоє теж є членами ОДКБ) вказують на те, що російська армія не готова воювати та виконувати зобов’язання перед своїми союзниками.  

Єдиний шлях для росії зберегти свій вплив в Афганістані – надавати талібам допомогу в обмін на ненапад. У вересні 2022 року між федерацією та афганським урядом була підписана угода (наразі найбільша для талібів) про постачання з рф великої кількості палива та пшениці із можливістю подальшого укладання довгострокового договору. Ціна та спосіб оплати не були розголошені, але зважаючи на те, що економіка Афганістану відрізана від міжнародної фінансової системи, російський рубль не становить її суттєву частку, а товарів Емірату, яких могла б потребувати росія, не існує, цю домовленість можна вважати не економічною, а суто політичною. 

Читайте також: Як Росія і Китай змагаються за лідерство у Центральній Азії

росія має шанси стати «дійною коровою» для Афганістану, якій потрібне невтручання талібів у справи сусідів, і що на відміну від інших перелічених вище регіональних гравців, не може сподіватися на успішне військове стримування. Агресія росії проти України, розбрат у рамках ОДКБ, перспектива розпаду організації, посилення економічної інтеграції пострадянських країн із Заходом знижують вплив москви на центральноазійський простір. Позиціонування рф себе як країни, що захищає союзників від ісламістів, стає важливим аргументом, завдяки якому кремль може збільшувати свій вплив та просувати інтереси в регіоні. 

Висновки

Через більш як рік з часу захоплення влади, «Талібан» так і не відмовився від співпраці з терористичними угрупованнями, що діють на території Афганістану, навіть попри перспективи великих економічних вливань з боку сусідніх держав в обмін на обмеження Кабулом діяльності цих угруповань. Зважаючи на це, можна стверджувати, що політика «подачок» талібам з боку регіональних держав поки не виправдовує себе.

Хоча рік після виведення американських військ став для Афганістану найбільш мирним за останній період, він залишається найменш безпечною країною світу.  Якщо подальша гуманітарна катастрофа так і не змусить талібський уряд відмовитися від своїх зв’язків з терористами, що становлять загрозу для його сусідів, та налагодити контакти з регіональними державами, то подальше незадоволення населення призведе до активізації антиталібських настроїв. Також можлива нова громадянська війна у країні, що зведе нанівець усі спроби співпраці з регіональними гравцями. 

Автор – Олександр Булін, експерт з Близького Сходу Аналітичного центру ADASTRA

Якщо вам подобаються наші матеріли, підтримайте роботу центру на Патреоні! Цим ви зробите свій внесок у розвиток української аналітики.