Вплив військових на формування і реалізацію зовнішньої політики і дипломатії Ісламської Республіки Пакистан

Не так давно світ сколихнула хвиля військових переворотів на Африканському континенті, хоча це явище не є чимось новим. Адже, війна і дипломатія – дві форми міжнародних відносин, які детермінують одна одну, і є у них свій особливий гравець - армія, яка за певних умов може не лише вести війну, захищати державу, а й керувати державою, визначати її зовнішню політику та бути «дипломатичною». Прикладом держави, де армія є багатофункціональною, стає Ісламська Республіка Пакистан. Що таке «гарнізонна держава» і чому Пакистан володіє її рисами? Чому у державі було чотири військових режими і вже за демократично обраної влади генералітет впливає на формування та реалізацію зовнішньої політики держави? І врешті-решт чи можна оцінювати роль армії у механізмі реалізації «м’якої сили» держави? Відповіді на ці та низку інших питань у наступному матеріалі.

У лютому 2024 року в Пакистані відбулися загальні вибори, результати яких не дозволили визначити партію, яка б стала одноосібним лідером, більше того викликали хвилю критики щодо питання «демократичності виборчого процесу» зі сторони Великої Британії, США та європейських держав. Центросиловою тенденцією до розбіжностей стала заява лідера «Пакистанської мусульманської ліги» Наваза Шаріфа про перемогу. Хоча, відсторонений та ув’язнений екс-прем’єр міністр Пакистану, голова партії «Техрік-е-Інсаф» Імран Хан також заявив про перемогу (йдеться про незалежних депутатів, які афілійовані з політичним рухом Імрана Хана і отримали велику кількість місць у парламенті) і закликав народ і своїх прихильників до протестів. Крім цього, є рейтингова, з історичним бекграундом «Пакистанська народна партія», а також низка інших політичних сил, які подолали прохідний бар’єр до Національної асамблеї.

Певну точку у цій полеміці і наголос до примирення поставив начальник штабу армії Пакистану Асім Мунір, який має напружені відносини з ув’язненим наразі Імраном Ханом та подекуди підтримує інтереси «Пакистанської мусульманської ліги» та є прихильним до Наваза Шаріфа (має скасований судовий вирок). «Вибори та демократія є засобом служіння народу Пакистану, а не самоціллю. Нація потребує стійких рук і зцілення, щоб відійти від політики анархії та поляризації. Вибори – це не змагання з нульовою сумою перемог і поразок, а вправа для визначення повноважень людей» - заявив генерал Мунір.

Хоча вже «Пакистанська мусульманська ліга» та «Пакистанська народна партія» і домовилися про формування коаліції, її ефективність у дії не можна буде оцінювати без залучення генералітету до прийняття рішень.

Повстає обґрунтоване питання у тому, хто ж кому підпорядковується: армія – демократично обраній цивільній владі, чи цивільна влада – армії і хто керує державою? «Де-юре» - перше, а «де-факто» - друге, але реальний стан справ залежить від низки факторів, де генералітет хоч і знаходиться в тіні цивільної влади, але неабияк впливає на керівництво державою. Винятком не є зовнішня політика та дипломатія Ісламської Республіки Пакистан, де військові мають подекуди «пальму першості» зважаючи на низку факторів, серед яких пропонуємо розглянути наступні.

«Гарнізонна держава» від теорії до досвіду Пакистану

«Пакистаном курують троє – Аллах, Америка та Армія» – так охарактеризував державу пакистанський дослідник Мухаммед Шоаіб Первез (наразі можна стверджувати, що місце Америки поступово займає Китай, зважаючи на розширення тенденції до зближення Вашингтону з Нью-Делі у Індійсько-Тихоокеанському регіоні). Адже цивільно-владні відносини та взаємодія військових і політичного естеблішменту Пакистану є специфічною, що може слугувати до використання концепту «гарнізонної держави».

Вперше стан «гарнізону» у державі теоретично обґрунтував американський політолог Герберт Ласуелл щодо Америки. Проте, у випадку з Пакистаном, можемо констатувати домінування військових у політичних справах (чотири військові режими та наразі досить вагомий вплив генералітету без здійснення перевороту). «Гарнізонна держава» функціонує за умови, коли військові перебирають на себе обов’язки керівництва державою у певні особливі періоди, коли цивільна влада не в змозі забезпечити достатні соціальні та економічні умови для життя населення, яке вимагає стабілізації. У свою чергу, армія може передавати владу цивільним, залишаючи за собою певну монополію на правління «за лаштунками», особливо з питань національної безпеки, оборони та зовнішньої політики. Така держава може мати виборчу демократію поєднану з військовим контролем, який фіксується на питаннях національної безпеки традиційними військовими методами.

Зважаючи на те, що Пакистан має ядерну зброю, територіальні суперечки, проблему терористичної загрози та головного «ворога», що об’єднує суспільство – Індію, військові стають рушійною силою до реалізації національних інтересів держави. Пакистанська армія є досить сильною як за оснащенням, так і фінансовим забезпеченням (збройні сили мають власний економічний сегмент і самі заробляють гроші, незалежно від оборонного бюджету держави) та могутньою – маючи важелі впливу на політику держави та використання цієї сили. Існує низка рейтингів та індексів щодо визначення рівня військової сили держав, мілітаризації та обороноздатності. Зокрема, відповідно до даних німецької онлайн-платформи Statista – рейтинг держав за військовими витратами по відношенню до ВВП – Пакистан посів 14 місце (маючи 2,6 %). У свою чергу, за даними звіту Стокгольмського інституту дослідження проблем миру оприлюдненому у 2023 році – Пакистан не увійшов до 15 держав-лідерів за витратами бюджету на обороноздатність держави.

Начальник штабу армії Пакистану генерал Асім Мунір. TimesofIslamabad.

Військові вже тривалий час мають високий рівень довіри у пакистанському суспільстві, як у форматі захисту від зовнішніх ворогів, так і володіючи міцною системою, дисципліною та структурованістю механізмів прийняття рішень. Зазначимо, що армія для пересічного пакистанця є важливим соціальним ліфтом, синонімом поваги, авторитету та добробуту.

Наразі, з юридичної точки зору, військові відповідно до Конституції Пакистану – відмежовані від політики. Стаття 243 чітко визначає, що «Федеральний уряд контролює та командує Збройними силами», а президент виконує обов’язки церемоніального глави. Стаття 244 зобов’язує кожного члена збройних сил прийняти особливу присягу, яка включає чітку обіцянку не брати участі в «будь-якій політичній діяльності». І, нарешті, стаття 245 визначає їх функцію у ієрархії державних повноважень – «захищати Пакистан від зовнішньої агресії або загрози війни» та «діяти на допомогу цивільній владі, коли це вимагається». Хоча «строгість букви закону» є відносною, і у 2023 році розглядався Законопроект про армію Пакистану (з поправками), який надає повний правовий статус розгалуженій бізнес-імперії військових, юридично карає критику збройних сил і дозволяє їм «здійснювати діяльність, пов’язану з національним розвитком і просуванням національних або стратегічних інтересів». Це дискредитує відданість та єдність армії народу у далеко нелегкі часи для держави як в економічному, так і соціальному вимірах.

Читайте також: Внутрішня політика та зовнішні орієнтири Пакистану за уряду Імрана Хана

Функції щодо просування національних інтересів, зокрема, у зовнішньополітичній сфері були у військових і до цього – досить часті візити голови генштабу армії Пакистану до інших держав для зустрічей не тільки зі своїми візаві, а й першими особами іноземних держав. Зокрема, у грудні 2023 року, генерал Асім Мунір здійснив візит до США, а у червні 2024 року – відвідав Китай. Проте, звичайно, сучасні повноваження генералітету у формуванні та реалізації зовнішньої політики є досить «обмежено-завуальованими» цивільною владою у порівнянні з часами військових диктатур у Пакистані.

Чотири військових режими, один спільний «зовнішній» ворог

Чотири військові перевороти, безкровні та досить жорстокі, чотири генерали, дві доби міжнародних відносин – «холодна війна» та пост-біполярний період і один «зовнішній» ворог – Індія.

У 1947 році Пакистан здобув не лише незалежність, а й сусіда першого геополітичного порядку, який став його запеклим ворогом і головним антагоністом на Індійському субконтиненті – Індію. За цей час держава, користуючись своїм геополітичним положенням, змінювала зовнішньополітичні пріоритети, а також мала періоди військових диктатур.

Перший військовий переворот у 1958 році був безкровним і привів до влади колишнього очільника військової адміністрації (за час воєнного стану запровадженого генерал-губернатором Мірзою Іскандером) – Мухаммеда Аюб Хана. Прихід військових до влади не був засуджений зі сторони США з якими офіційний Ісламабад вже мав двосторонню угоду про взаємну допомогу в обороні, а також був учасником проамериканських безпекових союзів – СЕАТО та Багдадського Пакту (згодом перетворився на блок СЕНТО). Пакистан у фарватері зовнішньої політики США опинився не випадково і не суто за сприяння генерала Аюб Хана, а з досить прагматичних поглядів. Адже Індія – мала союзника в обличчі СРСР, а офіційний Вашингтон потребував регіональних держав-союзників для стримування комунізму. Та й друга індійсько-пакистанська війна сприяла саме лідерству військових у інструментах та механізмах ведення зовнішньої політики. За режиму Аюб Хана з 1958 по 1969 роки, Пакистан не лише зміцнив військову співпрацю зі США (військовий аеродром у Пешаварі почав використовуватися американцями, Збройні сили Пакистану отримали військову техніку та устаткування від США), а й почав налагоджувати співробітництво з КНР (пізніше розширення співпраці у ядерній сфері) та Саудівською Аравією. Тобто, військова основа управління держави почала реалізовувати геополітичну гру як на регіональному, так і глобальному рівнях міжнародної системи.

Генерал Зія уль-Хак зустрічається з Президентом Афганістану Мухаммадом Даудом в аеропорту Ісламабада 5 березня 1978 р. WHITE STAR ARCHIVES

У 1969 році до влади приходить новий генерал Мухаммед Ях’я Хан, якому випала досить складна доля політичних маневрів. Адже, вже у 1971 році він поступився владою цивільному політичному істеблішменту – і не випадково. Все вирішила третя індійсько-пакистанська війна, а саме поразка у ній Пакистану – із територіальними втратами Східного Пакистану (наразі держава Бангладеш). Незважаючи на те, що у наступні роки військові не керували державою, зовнішньополітичне співробітництво Ісламабаду регламентувалося армійським фактором. Зокрема, зближення з Королівством Саудівська Аравія відбулося не лише у зв’язку з турбулентністю Близькосхідного регіонального середовища під впливом арабо-ізраїльських воєн, а й запрошенням від саудитів у підготовці їх військово-повітряних сил саме пакистанських офіцерів. У цьому важливу роль зіграли позитивні аспекти колоніального минулого Пакистану – елітність та фаховість підготовки пакистанського армійського корпусу у британських, а потім американських військових академіях.

Читайте також: Невідомий Бангладеш: сучасні виклики та перспективи розвитку

Третій і найбільш жорстокий та кривавий військовий переворот відбувся у 1977 році на чолі з генералом Зія уль-Хаком, режим якого тривав до 1988 року. З досить кардинальними внутрішньополітичними змінами, тиском, акцентом на ідеї ісламського фундаменталізму, військові зміцнили своє становище в державі (навіть, внесли зміни в Конституцію) та, як не дивно, успішно маневрували серед подій біполярного протистояння. Зія уль-Хак налагодив тісну партнерську (не підпорядковану як робила попередня влада) співпрацю з Міжвидовою військовою розвідкою Пакистану, і офіційний Ісламабад почав активно брати участь у геополітичній грі в Афганістані. З 1979 року, із вторгненням СРСР до Афганістану, пакистанські військові готували диверсійно-партизанські загони муджахедів, які діяли проти радянських військ, і цим самим генералітет отримував фінансову допомогу від США (боролися проти СРСР) та Саудівської Аравії (вболівали за ідею підтримки мусульман та захисту ісламу на афганській території). Військовий режим Зія уль-Хака здійснив масштабні реформи в збройних силах сформувавши так звану внутрішню економіку армії – діяльність армійських благодійних фондів – іншими словами розвиток бізнесу відповідними родами військ, що діє і зараз. Неабиякою заслугою режиму став прорив Пакистану у ракетно-ядерній сфері через зв’язок з Китаєм (відповідно до розвідданих США) та актуалізація ядерної сфери у зв’язку з випробовуванням ядерної зброї Індією у 1974 році (операція «Усміхнений Будда»). Така дружба у ядерні сфері з Китаєм стала в нагоді. І слова вже цивільної влади за прем’єр-міністра Пакистану Зульфікара Алі Бхутто: «Ми будемо їсти траву, але отримаємо ядерну зброю» увінчаються ядерним статусом держави з 1998 року.

Четвертий військовий режим генерала Первеза Мушаррафа тривав з 2001 по 2008 рік і став свідком вже пост-біполярної доби міжнародних відносин, але і його «червоною лінією» було протистояння з офіційним Нью-Делі. Адже, саме Каргильська криза (війна) 1999 року з Індією щодо питання Кашміру привела до влади генералітет. Знову, військове керівництво держави тісно співпрацює зі США, але вже як союзник у боротьбі з новою загрозою ХХІ століття – тероризмом. Цікаво, що у 1998 році Пакистан офіційно став «де-факто» ядерною державою, не підписавши ДНЯЗ, а США навіть наклали санкції на Ісламабад. Проте, санкції були зняті, а Ісламабад та Вашингтон знайшли спільний знаменник майбутнього партнерства – Афганістан та допомогу, яку надавали пакистанські військові у боротьбі з тероризмом. У свою чергу, на порядок денний зовнішньої політики Ісламабаду вийшли відносин з Кабулом – спірні прикордонні питання, проблема Пуштуністану, питання біженців та нелегального наркотрафіку, а головне, як військовим протидіяти силі руху «Талібан», який власне і створила пакистанська сторона. За режиму Первеза Мушаррафа сталися дві безпрецедентні події у відносинах Ісламабаду з Нью-Делі – Спільна угода між Президентом Пакистану і Прем’єр-міністром Індії щодо прагнення мирного врегулювання кашмірської проблеми від 2004 року та формула вирішення Кашмірського питання запропонована генералом Мушаррафом, умови якої не підтримала індійська сторона.

Читайте також: Інтереси та перспективи регіональних держав у співпраці з «Талібаном»

У свою чергу, теракти у місті Мумбай (Індія) у 2008 році – у рік складання повноважень генералом Первезом Мушаррафом, не лише повернули стан пакистансько-індійських відносин до рівня «бойової готовності» та повного антагонізму, а й повноцінно залучили до орбіти діалогу нову-стару сторону – терористів.

Як армія впливає/керує зовнішньою політикою держави без військових переворотів

Ера військових переворотів, військових режимів завершилася, але доба впливу армії на керівництво державою поряд з цивільною, демократично обраною владою у Пакистані триває. Головною та авторитетною персоною у політично-армійському форматі перманентного «гарнізонного» стану у державі наразі є посада начальника штабу армії, яку з 29 листопада 2022 року обіймає згаданий вище генерал Асім Мунір.

Начальник штабу армії Пакистану Камар Джавад Баджва зустрічається з Головою Китайської Народної Республікою Сі Цзиньпіном у Пекіні 19 вересня 2018 р. Li Gang/Xinhua

Незважаючи на посади президента, прем’єр-міністра та міністра закордонних справ у Пакистані присутній прецедент візитів начальника штабу армії до інших держав не лише з питань суто військового співробітництва і взаємодії з відповідними візаві, а й реалізації зовнішньополітичного курсу держави. У політичній сфері із акцентом на зовнішні ініціативи існує концепт доктрин відповідних командувачів штабу армії Пакистану.

Лейтмотивом доктрини Каяні (генерал Ашфак Первез Каяні (обіймав посаду з 2007 по 2013 рік) була «багатогранність загроз» Пакистану. По-перше, індоцентричний підхід до війни та зовнішньої політики (подекуди послаблення позиції конфронтації щодо Індії – демілітаризація льодовику Сіачен). По-друге, боротьба з тероризмом та екстремізмом, що походила як з Афганістану, так і з середини Пакистану, будучи певним спадком прогалин політики режиму Мушаррафа. Генералу Каяні вдалося продовжити співпрацю зі США, отримувати відповідну фінансову допомогу, проте, вбивство американськими спецслужбами «терориста №1» Усами бен Ладена на пакистанській території та бомбардування американськими військовими пакистансько-афганського прикордоння дронами – сприяло поступовому входженню Ісламабаду до фарватеру зовнішньої політики нового суперника Вашингтону – Пекіна.

Маятник політики генералітету за керівництва начальника штабу армії Пакистану генерала Рахіля Шаріфа (2013-2016 роки, не мав жодних родинних зв’язків з тогочасним прем’єр-міністром Пакистану Навазом Шаріфом) колихнувся у сторону більш жорсткої геополітики – насамперед щодо Індії. На відміну від дещо м’якої позиції генерала Каяні – Рахіль Шаріф назвав Кашмір «незавершеною програмою розділу Британської Індії», а «…тривалий мир неможливий без справедливого врегулювання Кашміру… це питання більше не можна відсунути на другий план».

Каденція генерала Шаріфа відзначилася неабияким рівнем популярності його особи серед населення, а деякі експерти пророчили новий військовий переворот. Доктрина Рахіля передбачала концентрацію на протидії терористам у провінціях Вазіристан та Хайбер-Пахтунхва, протидію «Талібану» та її певне координування з тогочасною афганською владою і вже зазначену готовність до «гарячої» війни з Індією. Успіх антитерористичної операції «Зарб-е-Азб» під керівництвом генерала Шаріфа приніс йому повагу та славу навіть у мас-медіа та соцмережах, де поширювався хештег #ThankYouRaheelSharif. Серія візитів генерала Шаріфа до Пекіну стала одним із факторів налагодження відносин з Китаєм, які за результатами візиту китайська сторона охарактеризувала «міцними як сталь та відносинами за будь-якої погоди».

Читайте також: Ризиковане партнерство: як Пакистан вдруге допоміг «Талібану» захопити Афганістан

«Китайський» фактор у зовнішній політиці Пакистану ХХІ століття все більше набував розмаху і за сприяння генерала Камара Джаведи Баджви (на посаді з 2016 по 2022 рік), але вже з точкою тяжіння на геоекономічну стратегію Ісламабаду та й Пекіну також. Незважаючи на економічну сферу пакистансько-китайської взаємодії, генералітету у ній теж відводилася одна з провідних ролей – забезпечення безпеки, охорони у будівництві і функціонуванні Китайсько-пакистанського економічного коридору. Генерал Баджва спрямовував зусилля армії на створення безпечного мікроклімату в державі, який би гарантував сприятливий імідж Пакистану у сфері іноземних інвестицій та надійності для партнерів. Зокрема, проведення військових операцій з боротьби з тероризмом на пакистансько-афганському кордоні (проти руху «Талібан», «Техрік-і-Талібан-Пакистан», так і мережі «Хаккані»), протидія «відмиванню» грошей та фінансування тероризму, що дозволило підняти рівень довіри до Пакистану у межах Міжнародної групи з протидії відмиванню брудних грошей. Це мало б стати сигналом до безпечного співробітництва інших держав з Пакистаном і насамперед Китаю. Звичайно, пакистансько-китайське співробітництво – не позначилося позитивно на відносинах зі США, але спільність антитерористичних поглядів з Вашингтоном та участь військових у переговорному процесі США-Афганістан-«Талібан» - підтримували рівень зацікавленості американської сторони у Ісламабаді. І знову на порядок денний вийшло питання Кашміру – у 2019 році уряд Індії скасував напівавтономний статус штату Джамму і Кашмір, що передбачався 370 статтею Конституції. Це викликало нову хвилю обурення як у цивільної влади Пакистану, так і готовність армії захищати мусульман вже двох нових адміністративних одиниць Джамму і Кашмір та Ладакх, які наразі перебувають у складі Індії.

Читайте також: Націоналістичний поворот Моді: чому в Індії дискримінують мусульман?

Відзначимо, що генерал Баджва у своїх політичних діях не оминув і питання України, а саме – засудив агресію Росії проти України у 2014 році, а вже у 2021 році відвідав з візитом Київ. Адже саме військово-технічне співробітництво є точкою найбільшої взаємозацікавленості між Пакистаном та Україною, зважаючи на досить теплі відносини України з Індією. Позиція армії кардинально відрізнялася від позиції екс-прем’єр-міністра Пакистану Імрана Хана вже у лютому 2022 року із повномасштабним військовим вторгненням Росії до України. Генерал Камар Джавад Баджва розкритикував військовий напад Росії на Україну, закликавши до негайного припинення того, що він назвав «величезною трагедією», завданої меншій країні».

Генерал Асім Мунір під час візити до США у грудні 2023 р. BNN Breakings.

Наразі у ЗМІ та в середовищі експертів-аналітиків були повідомлення про надання Пакистаном не лише гуманітарної, а й військової допомоги Україні (як варіант із використанням механізмів укладання контрактів з американськими фірмами). Остання не коментується новим начальником штабу армії Пакистану генералом-лейтенантом Асімом Муніром, який розпочав свою діяльність на цій посаді з листопада 2022 року. Військові не приймають певних жорстких кроків і щодо військової допомоги чи втручання у сектор Газа, хоча у Пакистані величезна підтримка палестинців серед населення, а відносини з Саудівською Аравією не втрачають актуальності. Його дії і погляди на сферу зовнішньої політики експертами оцінюються як намагання позиціонування Пакистану у ролі держави середньої сили з акцентом на економічний розвиток не за рахунок нових кредитів від МВФ, а розвитку саме партнерства на двосторонній основі з іншими державами.

У традиційних питаннях безпеки для Пакистану – Афганістану та Індії – генерал Мунір є не тільки послідовним, а й більш жорстким. Він готовий відбивати напад Індії та звинувачує Нью-Делі у веденні проксі-війни проти Пакистану. Щодо афганського напрямку – у досить ефективні політиці «батога та пряника» щодо Кабулу у питанні афганських біженців – військові однозначно перейшли до використання «батога» поряд з цивільною владою – депортація афганців, що перебувають на пакистанській території та боротьба із тероризмом та його «внутрішніми адептами» - «Техрік-і-Пакистан-Талібан». Питання так званого «нульового тероризму», але вже у прикордонних з Індією територіях, стало на порядку денному вище згаданого візиту генерала до Вашингтону. Були здійснені спроби дещо покращити пакистансько-американську взаємодію після втрати Америкою повномасштабного інтересу до афганського напрямку і безпосередньої співпраці у цьому з Ісламабадом.

Військові і пакистанська дипломатія – варіант «м’якої сили» держави по-армійськи

З огляду на усі вище зазначені аргументи участі військових у зовнішній політиці Пакиcтану, подекуди критику щодо цього, неможливо оминути суто військовий аспект дипломатії держави, у якому пакистанська армія має багато позитивних здобутків. Мова йде про класичну військову дипломатію або її модернізований варіант – оборонну дипломатію. Тобто, використання збройних сил для розбудови відносин з іншими державами у форматі діалогів між військовими, спільних тренувань та навчань, торгівлі у військово-промисловому комплексі, участі у міжнародних миротворчих місіях. Усі зазначені елементи Пакистан досить фахово опанував та реалізовує на практиці.

Читайте також: Ідеальний шторм для Пакистану: як країна переживає політичну й економічну кризи?

Пакистан з 1960 року бере активну участь у багатонаціональних зусиллях ООН з підтримання миру, має понад 15 відсотків жінок-десантників у місіях ООН, що було відзначено у виступі Генерального секретаря ООН Атоніо Гуттереша у 2020 році. Збройні сили Пакистану також представляють державу на двосторонніх та багатосторонніх переговорах та механізмах співробітництва з іншими державами на рівні оборонних відомств та беруть активну участь у об’єднаних військових навчаннях з іншими державами, наприклад, пакистансько-йорданські спільні навчання «Fajr-ul-Sharq» у 2016 році, «Falcon Talon» між військово-повітряними силами США та Пакистану у 2022 році, спільні військові навчання Пакистану та Китаю «Warrior-VI» у 2018 році, навчання спецназу Пакистану та Саудівської Аравії з боротьби з тероризмом «Аль-Шехаб-2» у 2017 році. До речі, військова взаємодія між пакистанцями та саудитами не лише досить розвинена, а й проявилася у послідовній позиції поваги офіційного Ер-Ріяду до пакистанських військових. Зокрема, генерал Рахіль Шаріф, у результаті проведення ним успішної антитерористичної операції в Пакистані, став очільником Ісламської військової антитерористичної коаліції, на запрошення монарха Саудівської Аравії у 2015 році.

Пакистанські військові організовують як приймаюча сторона та є учасниками міжнародних військових змагань. Зокрема, армія Пакистану посідала перше місце у 2018, 2019, 2020 роках та друге місце у 2022 та 2023 році у міжнародному змаганні «All Arms Pace Sticking Competition», яке відбувається в Королівській військовій академії Сандхерст (Сполучене королівство Великої Британії та Північної Ірландії) та була організатором 53-го Чемпіонату світу з військової стрільби «Shotgun-2021».

У Пакистані раз на два роки проводиться Міжнародна оборонна виставка та семінар (IDEAS), започаткована генералом Первезом Мушаррафом, черговий 12-й захід якої має відбутися 19-22 листопада 2024 року.

Питання щодо наявності у військових могутності не викликає заперечень, але чи володіють вони «м’якою силою» держави може стати риторичним, проте, не у випадку з Пакистаном. Пакистанська армія – не лише захищає державу, подекуди керує державою, а й має інструменти та функціонал реалізації економічної дипломатії (сприяння стабільності держави і економічній взаємодії, зокрема, з Китаєм у спільних міждержавних проєктах), а також публічної, медіа-дипломатії держави, формування її пізнаваності та іміджу у світі.

Обкладинка номеру журналу армії Пакистану «HILAL Her» за червень 2020 року, присвяченому участі жінок-військових Пакистану у миротворчих контингентах ООН. HILAL

Збройні сили Пакистану мають окремий підрозділ – Відділ зв’язків із громадськістю між службами (ISPR), який не лише транслює та координує військові новини та інформацію для цивільних ЗМІ країни та громадянського суспільства, а й виробляє власну медіа продукцію, яка подекуди стає елементами публічної дипломатії Пакистану. За роки існування ISPR створив або підтримав понад 60 патріотичних пісень, 20 документальних фільмів і близько 10 телесеріалів і фільмів, які можна подивитися на його офіційному YouTube каналі. Зокрема, генеральний директор ISPR, генерал-майор Асіф Гафур, зазначав про потребу медіа-індустрії привернути увагу громадськості та наголосив на її передовій ролі у війні 5-го покоління.

Незважаючи на строгість військової справи, збройні сили Пакистану йдуть у ногу зі світовим феміністичним мейнстрімом, одночасно віддаючи шану настановам «батька» пакистанської нації Мухаммада Алі Джинни, який стверджував: «Жодна боротьба не може бути успішною, якщо жінки не будуть брати у ній участь разом із чоловіками». Тому, не лише на практиці жінки служать у пакистанських збройних силах, а й є героїнями відповідного медіа контенту. Зокрема, автобіографічний фільм «Aik Hai Nigar» про Нігар Джохар Хан – першу жінку в історії пакистанської армії, яка досягла звання генерал-лейтенанта та серіал «Sinf e Ahan» («Жінки зі сталі») 2021 року, у спільному виробництві ISPR з цивільними медіа. Відзначимо також власне видання Збройних сил Пакистану– журнал «HILAL», який висвітлює усі сфери життя військових і навіть має окремі редакції «HILAL Her» та «HILAL Kids».

Читайте також: Конфлікт у Кашмірі: локальне протистояння чи глобальна конфронтація?

Беруть участь військові і у класичній дипломатії – йдеться про призначення на посади Надзвичайних і Повноважних Послів Пакистану у інші держави – кар’єрних генералів (у відставці). Не є винятком і Україна. З лютого 2023 року Надзвичайним і Повноважним Послом Ісламської Республіки Пакистан в Україні є генерал-майор (у відставці) – Надір Хан.

Виступ Надзвичайного і Повноважного Посла Ісламської Республіки Пакистан в Україні Надіра Хана з нагоди святкування 76-ї річниці Дня незалежності Пакистану у Посольстві Пакистану в Україні. 14 серпня 2023 р. Facebook official page of the Embassy of Pakistan in Kyiv.

Висновки

Прецедент, що історично склався – чотири військові перевороти можна оцінювати як негативно, так і позитивно, але наразі армія для пакистанського суспільства та подекуди «слабкої» цивільної та демократично обраної влади є опорою у позиціонуванні на геополітичній та геоекономічній карті світу.

Адже дії генералітету і у ХХІ столітті характеризуються як через ідею, що об’єднує суспільство, формує його ідентичність – впевненість у відсічі агресії Індії як «ворогу» держави, так і сповідування духовним, релігійним цінностям ісламського суспільства – активна міждержавна співпраця та повага Збройних сил Пакистану у мусульманському світі. І не є винятком зовнішньополітичний курс держави, що балансує на межі відносин США-КНР та трикутнику загроз Афганістан-Індія-тероризм, де захисником, гарантом співпраці і дипломатичної виваженості – стають військові. Звичайно, є зерно істини у словах пакистанського журналіста Іштіака Ахмеда, що стан «гарнізону» у Пакистані буде існувати доти, доки зовнішні сили будуть надавати для цього ресурси.

Час покаже чи зможе історично утворений прецедент цивільно-військових відносин у владі та політиці Пакистану послідовно слідувати прагматизму та мати конструктивний вплив на державу, позиціонування на міжнародній арені. Проте, наразі, військові у багатьох позиціях, з успіхами і певними прорахунками, намагаються робити кроки до реалізації наративу патріотичного лозунгу «Pakistan Zindabad!» («Живи довго, Пакистан!»).

Автор – Ірина Тихоненко, стажерка Аналітичного центру ADASTRA.

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте вихід нових матеріалів, ставши патроном ADASTRA. Цим ви робите свій внесок у розвиток вітчизняної аналітики!