Зачаклована хора: чи є вихід з парламентської кризи в Болгарії?

Через постійну неможливість сформувати стійкий уряд, за останні два неповних роки Болгарія пережила вже четверо парламентських виборів. Від голосування до голосування партії-«старожили» набували та втрачали мандати, молоді рухи боролися за місце під сонцем, а деякі політсили навіть встигали протягом цього циклу спалахнути та згаснути. Останнє народне волевиявлення, схоже, також не принесло таку очікувану політичну стабільність до держави. Тож що відбувається на внутрішньополітичній шахівниці Болгарії – розбираємося у цьому матеріалі.

Болгарська політика 2021–2022 рр. нагадує народний танець хора – аналог звичного нам кола або хороводу. З тією відмінністю, що замість радості та почуття єднання, вона викликає нерозуміння та роздратування суспільства, яке дедалі частіше жалкує, що запустило цей процес політичних змін – і це показує розподіл мандатів за результатами кожних нових виборів. Найгіршим виявляється – й український виборець тут скрушно похитає головою – звичайно, розчарування в тих, кого ще якісь кілька місяців тому сприймали як «нові обличчя» і чий нонконформізм на практиці виявився звичайним інфантилізмом. До того ж від вундеркіндів перерослих дядечок відрізняє капризність та майже цілковите небажання домовлятися.

Лише протягом 2021 р. болгарські виборці ходили на дільниці тричі, опинившись у «дні бабака» для цілої держави. Отож, є сенс повернутися назад у часі, аби спробувати усвідомити, що ж пішло не так та чому вже напередодні 2023 р. держава-член ЄС вкотре опинилася без повноважного уряду.

Похмільний синдром

4 квітня 2021 р. у Болгарії відбулися чергові, рутинні, регулярні вибори до парламенту – Національних зборів. Вони стали тріумфальними для кількох нових партій, що на хвилі протестів проти уряду «вічного прем’єра» Бойка Борисова успішно розіграли антикорупційну карту та увійшли до парламенту.

Йшлося про три партії: 51 місце (з 240) зайняв рух «Є такий народ» співака Славі Трифонова, а 27 і 14 відповідно – альянси «Демократична Болгарія» юриста Атанаса Атанасова та «Встати! Мафія – геть!» (згодом «Встати! Ми йдемо!») колишньої омбудсвумен Маї Манолової. Попри те, що всі вони декларували як основну мету боротьбу з корупцією, її формулювання відрізнялися: у той час як «Демократична Болгарія» та «Встати! Мафія – геть!» були доволі класичними ліберальними проєвропейськими рухами, «Є такий народ» не декларував чітких позицій майже стосовно жодного питання порядку денного. Його лідер Славі Трифонов не міг чітко визначити, чи є партія ліберальною, чи консервативною, у різний час висловлював відмінні думки щодо вакцинації від COVID-19, а найгірше – гадки не мав, яким чином сформувати уряд.

Славі Трифонов на концерті. Slavishow.com

За законодавством Болгарії, президент надає мандат на формування уряду послідовно лідерам трьох найбільших за підсумками виборів фракцій. Коли представники партії «Громадяни за європейський вибір Болгарії» (ГЄРБ) Бойка Борисова не спромоглися цього зробити (на тому голосуванні вони фінішували першими, забезпечивши собі 75 мандатів), Трифонов спробував номінувати гросмейстерку Антоанету Стефанову, але майже одразу відкликав її кандидатуру через брак досвіду в неї. Коли це не змогли зробити навіть представники третьої найбільшої за кількістю депутатів (43) Соціалістичної партії із союзниками, було оголошено дострокові вибори.

Читайте також: Євроінтеграційний супутник України: успіхи й загрози для Молдови на європейському шляху

11 липня 2021 р. відбувся другий акт виборчого процесу. За його підсумками «Є такий народ» став партією-переможницею, посунувши ГЄРБ на друге місце. Позиції двох інших ліберальних об’єднань також дещо зміцнилися, але вони не погодилися формувати з розбіжним ідеологічно рухом коаліцію, попри ледь не благальний тон Трифонова, котрому, очевидно, ідея очолити уряд або поставити туди «свою людину» здавалася доволі привабливою. Врешті «Є такий народ», ГЄРБ та соціалісти знову відхилили пропозиції сформувати уряд і було оголошено чергове волевиявлення.

Нові парламентські вибори відбулися 14 листопада 2021 р. – одночасно з першим туром президентських: аби зекономити кошти. Тоді ж на ліберальному полі з’явився абсолютно новий гравець, партія «Продовжуємо зміни» Кирила Петкова та Ассена Василева, двох економістів, що познайомилися під час навчання в бізнес-школі Гарвардського університету. Образ технократів, спроможних до ефективного врядування, привабив болгарський електорат, і врешті саме їхня партія отримала більшість голосів (67).

Одразу після перемоги почалися інтенсивні переговори з метою формування уряду, за результатом яких було утворено широку коаліцію за участі «Продовжуємо зміни», «Встати! Ми йдемо!», «Є такий народ», «Демократичної Болгарії» та соціалістів. 13 грудня 2021 р. Петков став главою уряду Болгарії – нарешті не тимчасовим. Однак, очевидно, що строкатість коаліції натякала на власну недовгостроковість – і зовсім скоро доля підкинула Петкову перше серйозне випробування.

Варто знати: Що таке «Партія двохвостого собаки» і як вона перетворилася на серйозний політичний проєкт Угорщини?

За кілька днів після повномасштабного вторгнення рф до України 24 лютого 2022 р. міністр оборони Стефан Янев, коментуючи ті події, кілька разів назвав їх «спеціальною операцією» – тобто використав той самий термін, що й російський диктатор путін. 1 березня держслужбовця було звільнено, після чого він за деякий час перетворився на серйозного політичного супротивника Петкова – але про це дещо згодом.

Тим часом «Продовжуємо зміни» за підтримки проєвропейських партнерів намагався направити доволі прихильну до рф Болгарію в напрямку Заходу: проводити більше навчань із НАТО, приймати переміщених осіб, давати відсіч нахабним закидам російського посольства та диверсифікувати закупівлю енергоносіїв. Софія вислала багато російських дипломатів, оголосила про закриття консульства в Єкатеринбурзі та не дозволила діяльність російського в місті Русе.

Посольство рф у Болгарії. Wikimedia

Останні два кроки і стали причиною напруги в коаліції. Зокрема, соціалісти під керівництвом Корнелії Нінової неодноразово опонували жорсткому ставленню до рф та намагалися «знизити градус напруги» між кабінетом Петкова та послинею рф Елєонорою Мітрофановою (наприклад, називаючи рф «дружньою державою»), а в «Є такий народ» заявляли про необхідність закуповувати у рф газ. Крім того, рух Славі Трифонова періодично намагався звернутися до націоналізму, заявляючи, що ліберал Петков «занадто м’яко» веде переговори про приєднання Північної Македонії до ЄС, а це нібито дозволяє Скоп’є зазіхати на національну ідентичність Болгарії. Про давній конфлікт слов’янських держав ми розповідали у матеріалі:

Пристрасті за Делчевим: як історична політика перешкоджає євроінтеграції Північної Македонії

Кінець кінцем, у червні 2022 р. «Є такий народ» оголосив, що виходить з коаліції. Загалом так Петков міг деякий час успішно тримати уряд меншості, однак «ніж у спину» раптово виявився з боку правої опозиції. 22 червня ГЄРБ організував голосування щодо довіри кабінету, у якому той зазнав поразки, залучивши в тому числі голоси «проти» з боку партії Трифонова.

Так у Болгарії і сталися четверті вибори – 2 жовтня 2022 р.

Великий гармидер у маленьких зборах

Отож, Національні збори Болгарії – національний парламент – у своєму нинішньому вигляді нараховує 240 депутатів.

Найбільше – 67 місць – за результатами жовтневого волевиявлення має за собою партія «Громадяни за європейський розвиток Болгарії» (ГЄРБ). Її лідером є колишній прем’єр-міністр Бойко Борисов, що вже займав цю посаду у 2009–2013, 2014–2017 та 2017–2021 рр. Його часто називають «міцним горішком» за політичну стійкість, кремезну статуру та переконливий послужний список: генерал-лейтенант армії та засновник приватного охоронного агентства. Клієнтами останнього були колишній комуністичний лідер Тодор Живков та прем’єр-міністр у 2001–2005 рр. Симеон ІІ Саксен-Кобурґ-Ґотський, останній цар Болгарії (1943–1946 рр.), котрий і відчинив Борисову двері до політичного світу.

У реалізації своїх планів ГЄРБ неодноразово використовувала «добрі послуги» формально опозиційної партії «Рух за права та свободи», що наразі має в парламенті 36 місць. Це одна з небагатьох у Болгарії класичних «етнічних партій», виразник інтересів турків, ромів та помаків (болгар-мусульман). РПС не має конкретної ідеології, часто взагалі голосувала спільно з коаліцією (тобто ГЄРБ), а не опозицією, та, певно, не була б вартою подальшого розгляду, якщо б не постать її харизматичного почесного лідера – доктора Ахмеда Деміра Догана.

Дізнавайтеся більше: Пан і хуліган: чого варто очікувати від президентських виборів у Чехії

Легенда турецького руху Болгарії, Доган неодноразово потрапляв до в’язниці, 1989 року був засуджений на 10 років позбавлення волі. Проте після падіння комунізму його було обрано до Народних зборів вільної держави і з того часу він постійно до них переобирався. Вважається, що саме завдяки зусиллям Догана Болгарія стала взірцем стабільності, спокою та миру для балканських держав, оскільки у своїй діяльності він категорично заперечував екстремізм. 2013 року він відійшов від партійних справ, однак багато хто вважає його одним із «тіньових господарів» країни: 2009 року Доган сказав, що «розподіляє фінансування в Болгарії», пізніше назвавши ці слова вирваними з контексту.

Сесійна зала болгарського парламенту. Velko Angelov/Dnevnik

Його партнером та однопартійцем є власник великих ЗМІ Делян Пеєвський, котрий має безліч важелів впливу на болгарську політику через «своїх людей» у всіх гілках влади. Майбутній медіамагнат у віці 21 року почав працювати в уряді Симеона ІІ, здобувши там значні зв’язки. Вони дали йому змогу втілити в життя кілька схем із банкрутством великих комерційних банків, скупити певні вагомі телеканали та налагодити міжнародну торгівлю контрабандними цигарками, використовуючи потужності легендарного підприємства «Булгартабак», продукція якого, до речі, свого часу мала шалений попит у Радянському Союзі та державах соцтабору. Наразі Пеєвський перебуває під санкціями США за корупцію, однак зберіг деякі підприємства на батьківщині під своїм контролем. Протести 2020 р., що підірвали в Болгарії авторитет Борисова і про які ми писали в матеріалі «Вірус недовіри: як липневі протести змінять болгарську політику», також значною мірою відбулися внаслідок незадоволення великим впливом двох партнерів на політичне життя країни.

Також 25 місць у парламенті має Соціалістична партія. Її членом є нинішній президент Болгарії Румен Радев, відомий неоднозначними висловлюваннями проросійського штибу та опонуванням ідеї надання летальної зброї ЗСУ, а також підтриманням проросійського режиму Венесуели (!). Очільниця партії Корнелія Нінова неодноразово позитивно висловлювалася про посольство рф в описаному вище конфлікті з дипмісією (коли амбасадорка Елєонора Мітрофанова погрожувала розривом відносин) та заявляла, що такого сценарію розвитку подій, мовляв, «не можна допустити». Водночас на посаді міністра економіки Нінова давала згоду на вивезення з Болгарії зброї, що непрямо постачалася Україні (публічно заявляючи, що «жоден болгарський патрон не потрапить до України»).

Власне, такими є «класичні» політичні партії Болгарії. Від них перейдемо до новачків на арені.

Раніше ми писали про таке: Двобій за владу: як колишні колеги стали суперниками на президентських виборах у Словенії

53 місця має партія «Продовжуємо зміни», що ще не так давно була урядовою. Це типове ліберальне центристське політичне об’єднання, яке зосереджується на питанні боротьби з корупцією. В економічному плані вона вбачає за головну мету створення сприятливого економічного та адміністративного середовища для вільного розвитку малого та середнього бізнесу й залучення стратегічних високотехнологічних інвестицій; на політичному рівні – підтримання верховенства права та збереження євроатлантичного вектора розвитку. Пріоритетом формування уряду є доступ до якісної освіти та охорони здоров’я для всіх громадян Болгарії, сучасної інфраструктури. Також партійці наголошують на соціальній політиці, зокрема на підвищенні пенсій. За такої умови на президентських виборах 2021 р. Кирил Петков та Ассен Василев заявили, що підтримують Румена Радева.

20 місць у парламенті має також ідеологічно близький, але дещо більш правий альянс «Демократична Болгарія» юриста Христо Іванова. Він стоїть на засадах євроатлантизму, але акценти в партій-колег дещо різні (від ліберального консерватизму й антикомунізму до антикорупційної та «зеленої» політики). «Демократична Болгарія» неодноразово відмовлялася утворювати уряд із ГЄРБ Борисова.

Колишній глава уряду Болгарії та чинний лідер партії ГЄРБ Бойко Борисов. BG Nes

Загалом 39 місць (27 і 12 відповідно) мають дві вкрай праві партії – «Відродження» історика Костадіна Костадінова та «Піднесення Болгарії» ексміністра оборони Стефана Янева. Обидві мають виразно проросійську й антизахідну (антиєвропейську, антиамериканську й антиукраїнську) орієнтацію, а в соціальному плані підтримують популістський порядок денний. Ще з 2020 р. вони непогано «піднялися» шляхом поширення теорій змови щодо COVID-19; частково їхнє зростання поглинуло успіхи партії «Є такий народ» Славі Трифонова, радикалізувавши його частину.

Особливо цікавою є історія Стефана Янева: як зазначалося вище, він був у Болгарії певний час (менше ніж 3 місяці) міністром оборони. Після цього його усунули із цієї посади (формально сам подав у відставку, але за наполяганням уряду) за те, що назвав повномасштабне вторгнення рф до України «воєнною операцією» – тобто майже так, як і сама москва. Янев також висловлювався проти додаткового розміщення військ союзників у Болгарії з метою зміцнення східного флангу НАТО після російського вторгнення. Він стверджував, що надсилання військової допомоги Україні було непотрібним, оскільки «погіршувало агонію тамтешнього населення». Також посадовець називав напад 24 лютого «превентивним», оскільки Київ нібито планував провести «воєнну операцію на Донбасі». У листопаді Янев, щоправда, висловився за надання збройної підтримки Україні, «якщо НАТО забезпечить озброєння навзаклад».

Новий парламент – старі проблеми

Тож, як бачимо, парламентський склад нового скликання вкотре виявився строкатим, і фактично будь-який варіант формування більшості (121 місце) – принаймні за ідеологічними чинниками – виглядає нереалістичним.

Читайте також: Північна Македонія: сходження на Голгофу ЄС

Лідер ГЄРБ Борисов, який обіймав посаду прем’єр-міністра протягом більшої частини часу у 2009–2021 рр., оголосив, що його не цікавить місце в кабінеті міністрів або повернення на пост глави уряду, заявивши, що «зараз правильний час не для домінування, а для пошуку єдності». Він додав, що ГЄРБ відкрита для коаліційних переговорів із будь-якою партією чи їхнім союзом – навіть із тими, які загалом були проти самого Борисова чи його руху. Він декларує намір знайти спільну мову з основних питань: агресія рф проти України, інфляція, приєднання до Шенгенської та Єврозони. Щодо цього загалом висловлювалися і ліберали – однак одразу ж обмовлялися, що зі «старими партіями» так не буде. Відтак 18 жовтня Борисов констатував, що його пропозиція лишилася без відповіді.

Тим часом Національні збори мали хоча б якось функціонувати – й однією з основних задач став вибір спікера. Тут відсутність згоди проявилася найяскравіше: партії виявилися настільки непоступливими у своєму прагненні хоча б якось проявити себе, як переможців, що знадобилося 3 дні та 11 турів голосування, аби погодити кандидатуру очільника парламенту. На цю посаду претендувала, зокрема, й уже відома нам Корнелія Нінова – втім, як знак компромісу силами ГЄРБ, «Руху за права та свободи», соціалістів і «Піднесення Болгарії» було затверджено 71-річного однопартійця Борисова Вежді Рашидова, котрий взагалі не прагнув зайняти головне крісло в Зборах, але визнав, що «особливого вибору немає».

Спікер парламенту Болгарії Вежді Рашидов на робочому місці. БНР

Було очевидно, що патова ситуація у формуванні нового уряду затягнеться мінімум до зими 2022 р., тож перед врученням першого мандату на формування кабінету президент Румен Радев заявив, що відкладе передачу третього мандата на формування уряду до Нового року (як зазначалося вище, у разі невдачі третьої спроби буде оголошено нові вибори).

Вас може зацікавити: Битва за провінцію: як польські партії конкуруватимуть за голоси селян на прийдешніх виборах

2 грудня Радев заявив, що наступного понеділка він вручить урядовий мандат переможцю виборів – ГЄРБ – і 5 грудня передав його кандидату Ніколаю Габровскому, медику за освітою. 12 грудня Габровскій запропонував склад нового уряду, проти якого парламент із чистою совістю проголосував 14 грудня – з 238 присутніх депутатів 125 висловилися проти, 113 депутатів із ГЄРБ, «Руху за права та свободи» й «Піднесення Болгарії» були за. У партії Борисова одразу ж оголосили, що ГЄРБ не підтримає «Продовжуємо зміни», яка має отримати наступний мандат від Радева; станом на момент написання цієї статті вручення очікується, а ймовірність нових дострокових виборів у ГЄРБ оцінили в 90 %.

Куди мчиш, Болгаріє?

Такою дещо зміненою цитатою Миколи Гоголя можна оцінити той стан, у якому наразі опинилася Софія. Країна увійшла до складної зими без уряду, що може повноцінно функціонувати, та з парламентом, у якому ухвалення будь-якого рішення ґрунтується лише на ефемерних закликах до солідарності та (частково) авторитеті Вежді Рашидова як найстаршого за віком депутата.

Цілком очевидно, що з такими позиціями сформувати кабінет ліберали Петкова не зможуть: навіть зі своїми союзниками-соціалістами матимуть лишень 98 депутатів при 121 необхідному. Вони могли би заручитися допомогою «Руху за права та свободи» й наростити цю цифру до 134, чим розіграли би карту підтримки нацменшин. Проте останній має все ж імідж «старої партії», «попередників» із коаліції Борисова, тому очевидно, що такому варіанту передуватимуть тривалі політичні торги. Чи захоче «Рух» входити до такої строкатої коаліції, що нагадує нашвидкуруч склепаний із випадкових дощечок човен – також велике питання.

Перехід мандату до самого «Руху за права та свободи» також радше заплутає ситуацію, аніж прояснить її. Формально він може обрати собі будь-кого з партнерів, однак з огляду на описані вище причини навряд чи це буде успішним ходом.

Для ГЄРБ могло би стати цікавим, хоча й доволі ризикованим, кроком спробувати вийти за політичне «вікно Овертона» та сформувати коаліцію з «Піднесенням Болгарії» і «Рухом за права та свободи» водночас. Партія ексміністра Янева загалом є доволі помірною і не відверто проросійською – однак, з іншого боку, такий крок майже точно викличе певні нарікання у Європейській народній партії, у членах якої ГЄРБ тримають, попри численні звинувачення в корупції, а також спори між партією меншин та націоналістами. Урешті-решт, депутатів у них буде таки на 6 менше, ніж необхідно для більшості.

Відтак єдиним логічним кроком наразі вбачається формування коаліції між «Продовжуємо зміни», «Демократичною Болгарією», соціалістами та «Рухом за права та свободи». Це той варіант, за якого буде досягнуто якнайбільшої ідеологічної єдності – у тому числі й у зовнішній політиці. Позаяк жодна з партій не має надзвичайно полярних поглядів з питань ЄС, рф та України, а якби зайшла мова про надання зброї Києву, завжди можна було б спертися на проукраїнську праву опозицію.

Якщо ж болгарським політикам забракне сили волі та/або далекоглядності для компромісу – схоже, на державу чекатиме чергове коло зачаклованої хори та доволі цікавий початок 2023 р.

Автор – Богдан Мироненко, експерт із Центральної Європи та Балкан Аналітичного центру ADASTRA

Сподобалася стаття? Тоді підтримайте вихід нових статей, ставши патроном ADASTRA. Цим ви робите свій внесок у розвиток вітчизняної аналітики!