Роль космічної сили, або Як працює військова космічна програма росії

Друга армія світу? Так називало себе збіговисько російських злочинців та мародерів, допоки не зіштовхнулося з українським військом, яке вже четвертий місяць проводить успішну демілітаризацію росії. За цей час світ дізнався справжню ціну московської армії та її технологічну відсталість, яка компенсується хіба кількістю заліза, в яке десятиліттями вкладалися мільярди нафтодоларів. Цікаво, що схожу оцінку можна надати й іншому напрямку імперської гордості кремля – космічній програмі.

Мало хто знає, проте росію продовжують за традицією називати другою державою світу й у контексті астрополітики. А повітряна компонента її збройних сил іменується не інакше як повітряно-космічні сили рф. Тож, здається, саме час розібратися, а що там з «космічними» досягненнями москви, і чи використовуються її орбітальні технології для агресії проти України.

Астрополітика тісно повʼязана з міжнародною системою безпеки та впливає на формування безпекової архітектури. Протисупутникова зброя, супутникова розвідка та зброя космічного базування є інструментами, які дають великим державам можливість посилювати здатність ведення війни на Землі.

Із початку 1990-х років, коли космічні та супутникові технології відіграли важливу роль у війні в Перській затоці, уряди в усьому світі визнали переваги, які ці технології надали Сполученим Штатам. Відтоді держави почали інвестувати у власні космічні програми, зосереджуючись як на військовому вимірі орбітальної інфраструктури, так і на суміжних технологіях, пов'язаних із безпекою, таких як стеження з орбіти, дистанційне зондування та зв'язок.

Тому в контексті діяльності на орбіті неможливо оминути питання вторгнення росії, що призвело до значних змін у структурі відносин між державами та приватними акторами в космічному просторі. У статті буде проаналізовано категорію космічної сили та аргументовано, чому нинішня росія аж ніяк не може вважатися другою державою у цій сфері.

Що таке космічна сила?

Питання про місце москви в сучасній міжнародній системі астрополітики розглядатиметься через призму поняття космічної сили. Дослідники Крепон та Кац-Хайман, досліджуючи це явище у контексті Сполучених Штатів, визначають такий вимір сили країни як «загальну суму тотальних можливостей, які сприяють здатності держави отримувати вигоду з використання космосу». Однак якщо щодо питання гегемона, що має найвищий потенціал космічної сили, існує консенсус (спойлер: мова йде про США), то теза про росію як другу державу в цій ієрархії є щонайменше спірною. Й основний аргумент проти такого твердження полягає в тому, що на сьогодні рф уже поступається Китаю за потенціалом космічної сили.

Спершу розглянемо критерій, який виступає лакмусовим папірцем цього дослідження. Космічна сила базується на матеріальних потужностях, які дають змогу вивести обʼєкт на орбіту. Доступ до стратегічних місць на Землі, навколо неї та інших небесних тіл, кількість апаратів, можливості їхнього виробництва та запуску – усі ці параметри визначають здатність держави використовувати небесний простір у своїх цілях та отримувати максимальну вигоду.

Читайте також: Піднебесна виходить у космос: як пов'язані космічна та зовнішня політики Китаю?

Космічний тип сили пов’язаний з іншими її формами, особливо з військовою. Для створення силового потенціалу за межами планети актори потребують розвитку традиційної могутності, а космічна сила натомість посилює їхній потенціал на Землі. Космічна зброя не може просто бути використана для збитття супутника держави-противника так, щоб вона не здійснила силову відповідь на планеті. Так само країна не може вступити у війну на Землі й очікувати, що орбітальна зброя не буде застосовуватися в бойових діях. Завдяки спостереженню і збору даних космічний потенціал став частиною самої структури міжнародної безпеки і стабільності, тому він залежить не лише від потенціалів інших акторів, але також від конвенційних можливостей усіх держав у системі.

Водночас космічна сила країни в сучасних реаліях визначається її здатністю оптимізувати позаземну діяльність через розвиток співпраці з приватними компаніями та створення екосистеми для децентралізованої орбітальної інфраструктури.

З 2020 року НАСА використовує послуги американської компанії SpaceX для доставки астронавтів на МКС. Aubrey Gemignani/NASA

З огляду на такі чинники цікаво проаналізувати потенціал російської федерації, що нібито вважається другою космічною державою у світі. І спочатку розглянемо сприйняття країною-агресоркою позаземного простору.

Концепція космічної сили росії

Завдяки спадку орбітальної інфраструктури Радянського Союзу росія є одним із найбільших позаземних акторів із погляду космічної сили. Ця держава є третьою за кількістю супутників, має власну пілотовану програму та закритий цикл виробництва технологій, включно з навколоземними апаратами та ракетами-носіями. Саме тому рф розглядає контроль над повітряно-космічним простором як важливу умову національної безпеки і стратегічного стримування. Після розпаду СРСР в 1990-х роках космічний потенціал росії був скорочений через те, що радянська інфраструктура знаходилася в інших країнах колишнього союзу. Це зумовило залежність рф від інших держав і відставання від КНР та США в можливостях ведення війн нового покоління.

За останні 30 років як космічна галузь, так і підрозділи збройних сил рф, що відповідають за позаземні операції, були реорганізовані. У нинішній структурі російської армії, оновленої у 2015 році, космічні війська існують як окремий рід у складі повітряно-космічних сил. До складу ПКС входять також військово-повітряні сили і війська повітряно-космічної оборони. Місія ПКС визначена таким чином, що вимагає дій тільки у відповідь на загрозу «в космосі і з космосу». Це говорить про те, що основною місією цих військ вважається оборона, а не напад, хоча наступальні операції в космосі не виключаються.

Більше за темою: Дуалізм астрополітики, або Хочеш мирного космосу – готуйся до війни

Поняття загрози з позаземного простору зводиться до концепції «ударної зброї в космосі», тобто систем орбітального базування, здатних атакувати цілі на Землі. Ця концепція посідала важливе місце в радянському, а потім російському військово-політичному дискурсі принаймні з початку 1980-х років. Ця категорія зброї включає широкий спектр систем. Наприклад, у проєкті договору про запобігання розміщення знарядь нападу або оборони в космічному просторі, представленому росією і Китаєм на конференції з роззброєння у 2014 році, «зброя в космічному просторі» визначається як орбітальний об'єкт, який може знищити або пошкодити «об'єкти в космічному просторі, на поверхні Землі або в повітрі».

Діяльність росії в питанні космічного роззброєння

Разом із КНР москва виступила як ініціатор режиму заборони зброї в космосі на початку XXI століття із робочим документом, представленим на Комітеті з розброєння у 2006 році. Він передбачав заборону на розміщення зброї в космічному просторі й застосування у ньому сили, а також створення Міжнародного агентства з моніторингу та забезпечення дотримання договору. Концепція, представлена москвою та Пекіном, також пропонує зобовʼязувальний режим, який вимагатиме від держав згоди на обов'язковість умов договору.

Однак проєкт цього договору не створював рамки для стримування мілітаризації, адже пропонував заборону зброї тільки на орбіті і не розглядав наземну компоненту, через що викликав міжнародний скепсис і в підсумку не був прийнятий міжнародною спільнотою. До того ж протисупутникові випробування рф та КНР підривають довіру до їхніх зобов'язань щодо повної або навіть часткової демілітаризації космічного середовища. Проєкт договору також не охоплює протисупутникову зброю наземного базування та виключає такі елементи протиапаратної боротьби, які розвивають саме росія і Китай.

Китайсько-російська пропозиція містила багато вже чинних зобов'язань: наприклад, заборону на застосування сили – але водночас не надавала чіткого визначення нових концепцій використання космосу без зброї. Тому позиції КНР та рф щодо питання майбутньої експлуатації позаземного простору людством співпадають у ключовому аспекті мілітаризації космосу. Формування китайсько-російського альянсу можна пояснити через дві тенденції. По-перше, обидві держави виключені з міжнародних космічних проєктів під егідою США, таких як місячна місія «Артеміда». Заразом КНР та рф зберігають тісні економічні й політичні звʼязки між собою навіть після початку російської агресії та підтримують одна одну на міжнародній арені. Дійсно, космічні альянси забезпечують переваги зі зниження витрат і підвищення потенціалу стримування позаземних загроз. Однак у китайсько-російському альянсі спостерігається асиметрія космічних потенціалів.

Детальніше про проблему тут: Китай – латентний союзник кремля

На початку XXI століття Пекіну вдалося якісно покращити свою орбітальну інфраструктуру та технології. Водночас ініційована державою програма розвитку космічного потенціалу сприяла збільшенню дотацій для індустрії. Саме в період 2000-2010 рр. Китай став однією з найпотужніших космічних держав разом зі Сполученими Штатами та російською федерацією. І хоча існують сфери, у яких росія ще може надавати іншим країнам ексклюзивні послуги, пов’язані з запусками корисного вантажу в космос, Китай має більш ніж удвічі більше супутників на орбіті, що робить його другим у світі за цим показником. КНР також розвиває програму ракетних носіїв Chángzhēng, а тому є конкурентом не лише росії, а й США. До того ж Сполучені Штати дедалі більше покладаються на послуги з доставки астронавтів та вантажів на МКС із використанням можливостей власних приватних підрядників, таких як SpaceX.

Упродовж майже десяти років США покладалися на російські ракети «Союз» для доставки своїх астронавтів на космічну станцію. Але ситуація змінюється. NASA/Bill Ingalls

На відміну від США чи КНР, на росії система космічних інновацій залишається повністю державоцентричною, що в сучасному глобалізованому трансфері технологій залишає москву без ринків космічних послуг, адже рф здебільшого експлуатує радянські технології, надаючи їх у користування іншим країнам.

росія разом зі США і КНР входить до клубу держав із власними пілотованими космічними програмами. Однак, на відміну від американських та китайських партнерів, рф не опанувала технології проведення операцій на Місяці. Звісно, серед стратегічних цілей москви фігурує освоєння та колонізація Місяця й навколомісячного простору в рамках руху «від Міжнародної космічної станції до Міжнародної місячної станції», а також висадка астронавтів на Місяць до 2030 р. та створення повноцінної бази у 2030-40 роках. Однак реальних можливостей для місячної місії в рф немає, а поступова ізоляція на різних майданчиках співпраці, зокрема на космічному, зменшує коло партнерів для проведення дій такого масштабу. Тому давайте проаналізуємо, що взагалі може запропонувати росія з арсеналу сучасних технологій, щоб спробувати довести свій статус нібито другої космічної держави.

Супутникова навігація

Російська система супутникової навігації, відома як ГЛОНАСС, побудована за тим же принципом, що й GPS. Її рф використовує для підтримки військових операцій та наведення високоточної зброї. ГЛОНАСС застосовувалася під час воєнної кампанії кремля в Сирії.

Через можливу загрозу від’єднання росії від системи GPS її збройні сили, імовірно, будуть більше покладатися на навігаційні послуги, що надаються системою ГЛОНАСС. Однак, заборона експорту до рф високотехнологічної продукції може дуже швидко загальмувати процес повного переходу на власні потужності, адже потребуватиме також розробки системи приймачів сигналів та компʼютерів, з чим у росії будуть великі проблеми через санкції.

Варто знати: «Місячна хода» Америки: зміна пріоритетів

Відключення росії від навігаційних сигналів GPS ускладнить діяльність літаків та безпілотників ПКС рф, а також влпине на наведення високоточної зброї, балістичних і крилатих ракет на військові об'єкти в Україні. Водночас ГЛОНАСС не може конкурувати з GPS за точністю позиціонування. Адаптація озброєння до навігації тільки за допомогою російської системи займе багато часу, а точність позиціонування крилатих ракет погіршиться до 700-1200 метрів.

Дистанційне зондування

москва все ще перебуває в процесі створення комплексу сучасних засобів дистанційного зондування, включно з можливістю отримання оптичних або радіолокаційних зображень поверхні Землі. У сфері фоторозвідки для отримання оптичних зображень до порівняно недавнього часу вона покладалася на супутники з плівковими капсулами, які потрібно було фізично повертати на Землю. Цей проєкт, відомий як «Кобальт-М», завершився у 2015 році.

Спроба розробити цифрову систему оптичної розвідки зіткнулася з низкою проблем. Один із можливих кандидатів виявився успішним лише частково: перший супутник, запущений у 2008 році, зазнав невдачі незабаром після виходу на орбіту, а два наступних апарати, виведені в космос у 2013 і 2015 роках, мабуть, не продемонстрували достатньої ефективності. Після цього нові супутники цього типу не запускалися, оскільки міністерство оборони вирішило підтримати інший проєкт «Раздан», який є системою фоторозвідки, здатною забезпечити можливості, аналогічні американським супутникам серії КН-11. Початковий план передбачав розгортання трьох орбітальних станцій у період із 2019 до 2024 року, проте станом на 2022 ще не було запущено жодної.

Супутники-інспектори

росія також провела операції зі зближення на геостаціонарній орбіті (ГСО). Супутник «Луч/Олімп», здійснив низку маневрів, у результаті яких опинився поблизу російських та іноземних геостаціонарних систем. «Луч/Олімп» здійснює радіоелектронну розвідку та може перехоплювати зв'язок між супутниками ГСО та їхніми наземними станціями.

Раніше ми писали про таке: Космічна політика Ізраїлю: велика місячна потуга маленької країни

Ці операції дають змогу припустити, що кремль має активну програму з розробки можливостей наближення до орбітальних об'єктів і шпигування за ними. Не виключено, що цей потенціал може бути використаний для пошкодження або знищення ворожих супутників. Водночас на росії існують відчутні складнощі з розробкою систем оптичної розвідки нового покоління, що є вкрай важливими у високодинамічних війнах нового покоління, у яких доступ до інформації в реальному часі є дуже вагомим.

Антисупутникові програми

На додаток до космічних систем, які можуть мати протисупутникові завдання, рф, схоже, розглядає можливості використання й апаратів наземного базування. До них належать установки, призначені для знищення орбітальних апаратів та створенння перешкод в їхній роботі.

Один із проєктів у цій галузі, відомий як «Нудоль», є протисупутниковою системою прямого наведення, яка може бути встановлена на мобільній пусковій установці, що дає змогу розширити діапазон ураження. У листопаді 2021 року росія провела перше відоме позаатмосферне випробування цієї системи, в рамках якого було знищено старий супутник «Космос-1408», що викликало занепокоєння США через створення космічного сміття на орбіті.

Російська оборонна компанія «Алмаз-Антей» додала це зображення мобільного пускового комплексу до корпоративного календаря на 2015 рік. Center for Analysis of Strategies and Technologies/Liveblog

Ще однією системою з потенційними можливостями протисупутникової боротьби є ЗРК С-500. Хоча С-500 ніколи не демонстрував здатність перехоплювати цілі за межами атмосфери, його характеристики дозволяють вражати об’єкти на низькій навколоземній орбіті.

Іншим прикладом програми з потенційним протисупутниковим застосуванням є космічна ракета-носій повітряного базування, здатна доставити на орбіту невеликий супутник-інспектор або перехоплювач. У рамках програми «Бурєвєстнік», використовується система, в якій твердопаливна ракета запускається з літака МіГ-31 і вражає ціль після виходу на орбіту.

Дізнавайтеся більше: Як ОАЕ змінюють міжнародну космічну політику

Також існує протисупутникова зброя, призначена не для знищення космічних об’єктів, а для порушення їхньої роботи. Однією з таких є лазерна система «Пєрєсвєт», публічно представлена у 2018 році. Основним її завданням є засліплення оптичних датчиків ракет, безпілотників та розвідувальних супутників.

москва також почала розробляти низку систем радіоелектронної боротьби, які можуть глушити або підробляти сигнал апаратів зв'язку, протидіяти радіолокаційній розвідці або захищати російські космічні об’єкти від електронних атак.

Отже, можемо зробити висновок, протисупутникова зброя російського виробництва здебільшого знаходиться лише на етапі розробки або випробування. З огляду на обмеження технологічного трансферу та можливостей для експорту через санкції існує висока імовірність того, що подібні проєкти так і не будуть реалізовані.

Системи попередження

Російське командування й управління стратегічними силами спирається на систему раннього попередження про ракетний напад для виявлення пусків балістичних ракет і прогнозування нападу. Вона включає в себе мережу наземних радарів і груп орбітальних об’єктів, що забезпечують виявлення запусків. Супутники є важливим елементом системи раннього попередження, однак їхня роль у російських силах повітряно-космічної оборони є обмеженою.

Починаючи з 1991 року, москва запустила низку геостаціонарних апаратів, які забезпечували покриття як суші, так і океанів у межах програми «Око», успадкованої від СРСР. Однак останній супутник цієї програми припинив свою роботу у 2014 році й залишив рф без космічного компонента системи раннього попередження.

Читайте також: Місце Індії на астрополітичній шахівниці

У 1990-х роках росія почала розробку нової космічної системи, відомої як «Купол». Перший запуск нового супутника раннього попередження «Тундра» відбувся у 2015 році. Однак завершення розгортання мережі очікується тільки у 2024 році.

Отже, росія не має повністю готового космічного елементу раннього попередження, оскільки супутникова система «Тундра» не доведена до кінця, а мережа «Око» вже не діє, хоча розробка комплексів поступово відновлюється вперше з радянських часів. Тож, рф залишається вразливою у випадку застосування проти неї ядерної зброї ракетного базування.

Використання космічної сили у війні з Україною

Перші місяці війни проти України продемонстрували, що потенціал російських конвенційних озброєнь не дає змоги проводити успішні операції в конфліктах високої активності. Проблеми застарілості технологій, всюдисущої корупції та неефективності нових розробок у військовій сфері призвели до повного колапсу кремлівських планів із захоплення української землі.

У цих умовах можливим став сценарій залучення космічних потужностей у наземних та повітряних операціях проти України. Наявний потенціал повітряно-космічних сил рф нібито дозволяє використовувати засоби радіоелектронної боротьби, супутникові технології для збору даних, а також застосовувати протисупутникову зброю. Однак важливим фактором, який варто враховувати при аналізі позаземних можливостей росії, є те, що зашкарублість, корумпованість та відсутність інновацій є системними проблемами, що помітні також у російському космічному секторі.

Вам варто знати: Звідки варто дивитися на зірки: роздуми про український космос

Водночас як держава з найбільшим потенціалом космічної сили, США має потужності для ведення орбітальної проксі-війни. Як Сполучені Штати, так і члени НАТО та американські приватні компанії можуть надавати Україні розвідувальні, телекомунікаційні або навігаційні можливості.

Так, державно-приватний характер американської космічної індустрії створив способи альтернативної допомоги Україні. Комерційна компанія SpaceX, до прикладу, відправила більше 500 інтернет-терміналів Starlink українським військовим для відновлення доступу до всесвітньої мережі. У відповідь на це росія своїми кібератаками безуспішно намагалася обмежити доступ до інтернету через термінали в Україні.

Український волонтер налаштовує термінал Starlink. Fortune.com

Водночас супутникова компанія Maxar надає знімки територій, на яких видно нарощування російських військових сил на Сході та Півдні України. Фото допомагають доволі чітко відстежити пересування російської армії уздовж східного кордону України, а також колони техніки, що надходять туди. Це допомагає як у формуванні стратегії протидії ЗСУ, так і дозволяє дослідницьким центрам проводити аналіз можливого розвитку війни на основі відкритих джерел.

Космічні сили США можуть використовувати супутники в рамках програми GSSAP для відстеження російських розвідувальних апаратів типу «Рєпєй» на орбіті та протидії будь-яким «ворожим діям» проти космічної інфраструктури США.

Існує також імовірність застосування протисупутникової зброї з боку рф. У 2021 році кремль продемонстрував свої протикосмічні можливості, знищивши один із власних орбітальних об’єктів під час випробування ракети прямого наведення. Залежно від політичних і військових цілей рф та її успіхів у конвенційній війні, вона може піти на ескалацію війни, використовуючи протисупутникову зброю для виведення апаратів з експлуатації або створення на орбіті космічного сміття.

Оскільки держави-члени НАТО та приватні компанії надають Україні супутникові знімки для стратегічної обізнаності, це може негативно вплинути на воєнні можливості України, однак з огляду на глобальний характер космічної діяльності, також вплинути на роботу орбітальних апаратів інших держав.

Також читайте: Кремлівська вісь: хто та як підтримує агресію рф проти України?

Росія практикувала глушіння сигналів в Україні з 2014 року, а також робила це під час навчань США і НАТО. Згідно з доповіддю Космічних сил США, глушіння російськими військами націлені на сигнали супутників GPS, які використовуються для навігації, картографії та інших цілей у війні з Україною. Тут знову постає питання невідповідності космічного права сучасним реаліям, адже Договір про космос 1967 року не регулює розміщення зброї на орбіті. З цього випливає те, що глушіння сигналів та застосування протисупутникових систем росією не можуть вважатися явним порушенням.

Тому рф здатна використовувати космічні потужності здебільшого для глушіння сигналів та обмеження доступу України до супутникових можливостей держав партнерів. У випадку відсутності суттєвих успіхів у війні в конвенційному просторі, росія може, окрім застосування хімічної, біологічної чи тактичної ядерної зброї, залучити кінетичну для нападу на стратегічні об'єкти космічного базування країн, що надають військову допомогу Україні.

Висновки

Витоки космічної війни глибоко взаємопов'язані з причинами конфліктів між державами в конвенційному просторі. З одного боку, росія має значний потенціал космічної сили, залишений їй у спадок від радянського союзу. Вона здатна використовувати засоби космічного стримування як інструмент компенсації через відсутність стратегічних успіхів із застосуванням конвенційної зброї та фокусується на створенні радіолокаційних перешкод для космічних засобів інших країн. Така діяльність може порушити роботу безпілотних літальних апаратів і використання зброї з боку України, а також здатна маскувати пересування російських військ.

З іншого боку, невдачі рф у війні з Україною демонструють, що в сучасних війнах космічна сила залишається другорядним елементом могутності держави та не може визначати результати наземних конфліктів. Ця війна виявила різницю між нашими сприйняттям можливостей рф та їхнім реальним станом. Військовий компонент російської космонавтики перейняв ті ж проблеми, з якими стикається кремлівська армія на полі бою. Експлуатація застарілого обладнання, що комбінується з повальною корупцією та нестачею інновацій значно обмежує можливості кремля.

Тож, російська космонавтика настільки ж «друга у світі», як і російська армія. у цей час найбільший партнер рф, КНР, розвиває власну позаземну силу як через інвестиції в орбітальну інфраструктуру, так і через розвиток альянсів. Така космічна політика Пекіна дає змогу конкурувати зі США у багатьох аспектах астрополітики, чим не може похизуватися москва.

Приклад росії демонструє, що космічна сила наразі є другорядною відносно конвенційної військової могутності держави. Якщо актору не вдається організувати ефективне використання традиційних засобів ведення війни, то така країна не зможе претендувати на роль позаземного гегемона.

У потенційних збройних конфліктах майбутнього космічні потужності відіграватимуть роль мультиплікатора воєнної сили держави та будуть стратегічно забезпечувати успіх ведення воєнних дій на тактичному рівні. Однак космічна сила не детермінує можливості актора на Землі. Потенційні глобальні конфлікти майбутнього будуть вестися з активним використанням позаземного простору.

Автор – Дмитро Борзенко, експерт з астрополітики Аналітичного центру ADASTRA

Якщо ви хочете бачити більше матеріалів про політику держав у космосі, підтримайте нас на Патреоні. Цим ви допомагаєте розвитку вітчизняної аналітики.